НА "ЧЕРВОНИЙ ДИПЛОМ" МІНЯЄ СВОЮ ДИТИНУ ПАРА ВІДМІННИКІВ ОДНОГО З ВІННИЦЬКИХ ВУЗІВ
Ціна золотої медалі чи «червоного диплома» може бути різною. Інколи вони здобуваються сумлінною працею, інколи варті потрібних знайомств чи певної суми... Але в цій історії ціна дорівнює... долі людини.
Днями до лікарів однієї із вінницьких лікарень звернулась молода дівчина. З'ясувалось, що Інна (з етичних міркувань ім'я змінено) — студентка. Зайшла у кабінет лікаря зі словами: «Я народжу у вас у лікарні дитину, але про це ніхто не має знати, бо цю дитину я тут і залишу».
Розповіла і причину такого свого рішення: «Ми із моїм хлопцем вже на третьому курсі, ще два роки — і закінчимо навчання, ми відмінники. Мені дитина зараз не потрібна. Ми із моїм хлопцем ще встигнемо народити, нам такий тягар поки що не потрібен, бо інакше не бачити нам наших «червоних дипломів», як своїх вух...».
Інна на дев'ятому місяці вагітності, днями має народити. Не встигла піти на аборт. А тепер не носить під серцем дитя, а думає, як швидше доносити.
Як лише лікар не намагався переконати Інну у тому, що вихід завжди є. Говорив і про те, що від новонародженої дитини не обов'язково відмовлятись, можна тимчасово залишити у Будинку дитини. Приходити, навідувати її. Результатом цих розмов став прихід наступного разу до лікарні її хлопця — відмінника цього ж університету, який сказав, що своє остаточне рішення вони вже прийняли. Жодні розмови та вагання у їх випадку непотрібні — вони залишать дитину у лікарні.
Пригадується, як колись тут народжувала свою дитину покинута своїм хлопцем дівчина-сирота. Самотня, розчарована, але готова прийняти на себе увесь тягар материнства. Але й — усе щастя, яке подарує їй рідна кровинка. Адже воно дано Богом. Прикро, що майбутня дитина Інни народиться лише для того, щоб своїм сирітством при живих батьках «заплатити» за їх «червоний диплом». Чи задумувались вони над тим, чи зможуть їх успіхи замінити дитя?..
І ось днями Інна (з етичних міркувань ім’я змінено) народила здорового гарного хлопчика. Але все-таки від нього відмовилась. Вирішила, що не зможе поєднувати навчання та виховання дитини.
...Коли йшли до кабінету лікаря, у коридорі якраз стояла молода пара цілеспрямованих та досить пристойного вигляду молодих людей. Я знала і бачила багато випадків відмов. Але, як правило, покидали дітей соціально незрілі чи виховані у неблагополучних сім’ях дівчата. І ось вперше такий вчинок роблять ті, на кого нація та країна мали б покладати надію на краще майбутнє. Щоправда, у Інни втомлений вигляд та сумні очі. Очі, в яких я не знайшла відповіді, чи дійсно вона хоче віддати свого малюка? Лікар запитав, чи остаточно вони відмовляються. Інна мовчки кивнула головою: «Так». Вона не захотіла писати тимчасову відмову. Наполягала на тому, що залишає дитину назавжди.... Та все-таки мудрі лікарі дали їй останній шанс – до кінця тижня, якщо батьки не прийдуть за хлопчиком, його документи передадуть на усиновлення.
Вже після розмови із лікарями Ігор (ім’я також змінено), батько новонародженого хлопчика, мені сказав, що після довгих роздумів вже згоден, аби дитину залишити собі, але Інна цього не хоче. «Вона взагалі дуже змінилась за період вагітності», — сказав він. Але це і не дивно, вона ж пережила стрес. Коли після народження сина поїхала в гості до батьків, так і не зізналась мамі, що була вагітною. Можливо, в цьому її помилка. Мама, мабуть, зрозуміла б свою доньку та не дозволила ось так залишити дитя.
...Коли ми прийшли у палату, де лежать новонароджені діти, лікар показав на одного з них: «Це він, наш відмовник». Він лежав серед дітей, які кричали, та просто розглядав присутніх людей. Він так жодного разу і не побував у материнських руках. Мати категорично від цього відмовлялась. Жодного разу він так і не пізнав, що то воно таке – материнське молоко, з яким передається у спадок не лише генетична пам’ять роду та народу, але й любов та ласка...
Кажуть, що діти, від яких відмовляються, відчувають це, ще перебуваючи в утробі матері. Мабуть, це правда, адже оченята Інниного малюка були сумними. Такими, як і в мами.
...У батьків новонародженого є ще кілька днів, аби передумати.. вірніше, одуматись та виправити помилку. Тому ми звертаємось до всіх, хто їх знає чи здогадується, що батьками може бути ця пара студентів одного із вінницьких вузів. Друзі, викладачі, однокурсники, батьки, знайдіть у своєму серці та душі слова переконання. Адже лише один крок до щастя треба зробити цим молодим людям.... На наше глибоке переконання, вони його роблять зовсім у іншому напрямку – нірвани... Невже відмінники не читали класику, наприклад, Достоєвського?.. Так чи ні – гарантоване одне... якщо вони не скористаються останнім шансом життя, власна совість ДІСТАВАТИМЕ їх все життя.
А синові їхньому Господь пошле чудових батьків. Може, хтось вже відчув у собі поклик ощасливити маленького хлопчика, який поки що дні і ночі проводить в одній із лікарень із образливим прізвиськом «відказник»?.. Дуже хочеться вірити, що справжні батьки його невдовзі охрестять більш достойним ім’ям та прізвищем.... Десь приблизно в той час, коли він вимовить перше слово «мама», у одному із вузів, може, таки отримуватимуть свій довгоочікуваний червоний диплом його батьки. Хоча вже зараз за основний урок – життя – я їм вже б поставила «ОДИНИЦЮ».
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
