БУДЬ ЖОРСТОКОЮ ДО СЕБЕ або Казка про бридке каченя...
Я сиділа на лавочці і підгодовувала зернятами голубів, які, немов бджоли до вулика, злітались на безкоштовну їжу. Поруч гуляли молоді мами з дітьми. Я задивилася на малюка, який, поклавши пальчик до рота, щось дуже важливе обмірковував.
Раптом помітила яскраво-червоне пальто, яке, немов іскра у погаслому вогнищі, з'явилось у дворі. Дівчина оглянулась, наші погляди зустрілись, і ми дружно гукнули: «Віка!»
Це була моя тезка. З нею я декілька років навчалась в одному класі. Це була та «сіра мишка» та «ізгой», з якої полюбляли посміятись всі... Тільки чи справді оця дівчина, що стоїть переді мною, — ВОНА? Адже пройшло стільки років, і я цілком можу помилятись. Хоча, можна змінити зовнішність, одяг, манери, але очі та голос залишаються такими ж все життя.
Очі її. Трішки сумні, але при маленькій посмішці у них з'являються іскорки радості. Голос — тихий, спокійний.
Це вона.
...«Давай! Швидше!! Викидай! І її теж!» — кричав семикласник Вадим до свого товариша. Була перерва. Поки я провітрювала клас, хлопчаки вирішили «провітрити» речі своїх однокласників, хапаючи портфелі та викидаючи їх з 3-го поверху. Вадим, схопивши портфель Віки, з усього розмаху викинув у вікно. Просто так. Раптом у клас зайшла вона. Підійшла до вікна, помітила, що внизу двоє збирали викинуті речі. Вона винуватцям не сказала нічого (як і нічого не сказала вчительці про їхній вчинок), тільки мовчки поглянула на них. Більше її речі ніхто не викидав. Можливо, не стільки від того її погляду, а ще й від того, що вона сильна була, як і вони.
І якщо хлопці особисто її майже не ображали, а тільки «за компанію», «для приколу», то дівчата незлюбили надовго. «У неї батько алкоголік», «Вона вчасно не здає гроші на потреби класу», «Одягається, як бомжиха», — говорили вони, дражнячись та насміхаючись. Діти, але скільки було у них ненависті та жорстокості до тих, які не вписувалися в їхню компанію!
Пліткували, насміхались, висміювали будь-який її вчинок, робили різні дрібні капості, але завжди натикались на стіну мовчання.
Незважаючи на все, вона була «хорошисткою». Не раз у неї хотіли списати домашнє завдання ледарі з «крутих», але вона дуже рідко давала їм свої зошити. І ще рідше — виходила відповідати до дошки. Але... Ніхто не міг пояснити, ЧОМУ, коли виходить відповідати ВОНА, клас затихає. Навіть «двійочники» з «Камчатки» перестають вертітись і починають уважно слухати. Не всім вчителям вдавалось досягти такої тиші. Чому так було? Напевно, більшість чекала, що вона зробить помилку, яку потім можна буде висміяти. Або що? Я вважаю, що вся справа в її голосі. Знання і вміння їх донести до аудиторії — це одне. Інше — вміння володіти своїм голосом. Вона вміла. Навіть не здогадуючись про те, що в неї є такий особливий шарм...
У пам'яті залишилась «сіра мишка», «ізгой», дівчинка з бідної неблагополучної сім'ї...
- Віко, це справді ти? — вкотре цікавлюсь я.
- Не ти перша питаєш, — посміхається вона — Так, це я, та «тихоня» і «мишка».
- Як у казці...
- У казці про бридке каченя, так? Тільки казкового дива тут немає. Адже я так само, як і каченя, досягла усього САМА. З кожним днем я виводила для себе нові життєві правила, ставила цілі та досягала їх. Я навчилась володіти собою, позбулась багатьох своїх страхів та комплексів. Я з кожним днем розвиваю свій шарм, який був прихований стільки років. До речі, «родзинка» є у КОЖНОГО, тільки не кожен може її знайти. Я навчилась відстоювати свою думку і ніколи не живу думками та порадами інших. Як і не відповідаю на образи тим же. Тебе образили? Посміхнись. Це і буде твоя помста.
- А з чого ти починала «перебудовувати» себе?
- Зі свого відображення...
- Не зрозуміла...
- Поглянь у дзеркало. Кого ти там бачиш? А тепер уяви, ким ти хочеш бути, ким хочеш, щоб тебе бачили інші. Запам'ятай цей вираз на обличчі. Запам'ятай і те, що НІКОГО не хвилює, що у тебе робиться на душі, що болить, що турбує.
Не раз мені хотілось піти з цього життя. І рідко яку ніч я не плакала тихцем у подушку. Надіялась на диво... А потім якогось разу записалась у спортивну секцію. Там зовсім інші люди...
Став цілі та досягай їх через «не можу», «не хочу», «не буду». Будь жорстокою до себе. Чим частіше себе жалітимеш, тим страшнішими будуть вважатись проблеми...
...Дійсно, як у казці. Але свою казку вона написала сама…
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
