ІНВАЛІД ЗУМІВ ЗАРОБИТИ 9 МІЛЬЙОНІВ... ЛИШЕ НА ПОЖЕРТВУ ІНШИМ
Багато років тому сидів маленький хлопчик у траві, проводжаючи поглядом своїх блакитних оченят перелітних птахів. Він так хотів побігти за лелеками, помахати їм на прощання руками, але...
Хлопчик був не такий, як всі. Він не міг ходити і робити те, що для інших було звичайними дрібницями. Від самого народження Бог не подарував йому ніг та однієї руки.
З перших днів свого життя Олексій Журавкін залишився сам в усьому світі. Батьки від нього відмовилися одразу після народження. «...Чому ж мені випала така сумна доля?» – інколи запитував він себе. Та коли дивився на своїх друзів, які разом з ним виховувалися у Цюрюпинському будинку-інтернаті для дітей-інвалідів, розумів – таких, як він, багато. Одними стражданнями та наріканнями не проживеш.
В юнацькі роки виникла у Олексія заповітна ідея — збудувати «Місто Журавкіних мрій». Щодня біля приймального пункту склотари, пересуваючись на дошці з коліщатками, з’являвся учень будинку-інтернату. Самотужки привозив він до ста порожніх пляшок, які назбирував місцевими околицями. Якщо курча або каченя захворіє, місцеві люди одразу знали: віддавати його треба Журавці – так його ласкаво називали. Якийсь незвичайний дар був у хлопчика. Майже все, до чого торкалася його рука, оживало. А потім, коли вилікувані каченята та курчата підростали, Олексій продавав їх на базарі. Так він день у день збирав по копійці. До вісімнадцяти років хлопець встиг назбирати солідний капітал. А професія бухгалтера-економіста, яку здобув у Харківському інституті для інвалідів, допомогла поставити на ноги власну справу.
- Вже в дев’ять років у мене було чотири тисячі карбованців, на радянські гроші, — ділиться спогадами Олексій. – Бізнесова жилка прокинулася ще тоді. А, може, то було підсвідоме розуміння, що, крім себе, в цьому житті ні на кого розраховувати.
- Олексію, чи не було за 31 рік вашого життя спроб відшукати своїх батьків?
- Свого часу я їх відшукав. Вони живуть у Миколаївській області. Ми контактуємо, я їм навіть допомагаю. Не їхня ж вина, що так сталося...
Колись нікому не відомого бізнесмена з Херсона тепер знають на державному рівні. Наприкінці 1997 року в місті Херсоні було створене товариство з обмеженою відповідальністю «Співдружність ініціативних працездатних інвалідів». Одним з напрямків його діяльності було створення нових робочих місць для інвалідів. Згодом товариство перетворилося на Всеукраїнську асоціацію. Інвалід І групи, президент асоціації, генеральний директор ТОВ «СІПІ» Олексій Журавкін керує сьогодні кількома прибутковими підприємствами, на яких працює понад 300 чоловік. З них майже половина — інваліди. Влаштувавши своє життя, Олексій не забуває і про тих, кому сьогодні несолодко. Рідному Цюрюпинському будинку-інтернату для дітей-інвалідів він багато чим допоміг. Від дня створення ТОВ «СІПІ» на благодійність було виділено понад дев’ять млн. гривень. Щорічно він дарує автомобілі інвалідам, і на сьогодні таких щасливчиків вже 160 чоловік.
- Роль інвалідів як громадян, вважаю, досить значима, адже нас нараховується близько п’яти відсотків населення України. Створення «СІПІ» є нашою здоровою реакцією на загальні негаразди в житті інвалідів.
З давніх-давен на Україні існує повір’я, що лелека приносить у дім щастя. Гніздо лелеки було як символ злагоди, любові, благополуччя та вірності. Будемо сподіватися, все це буде панувати і в «Журавкіному місті мрій». Адже Олексій, безперечно, його колись збудує...
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
