«У житті немає стабільності, то чорна смуга, то біла, але ми маємо втримуватись та прагнути кращого життя. Найстрашніше те, що як би не було розвинуте людство, ніхто не навчився б контролювати цей процес.
«Я вже не знала, що робити. Мені здавалося, що переді мною прірва, яка відокремила мене від усіх, та життя скінчилося...» – ці слова, сказані 18-річною Іриною, звучали так, неначе їй дійсно немає чого жити. У дівчини почались проблеми, які вона не змогла самостійно вирішити.
Вродлива, розумна, але трохи невпевнена в собі Іра приїхала з села навчатися до одного з вінницьких університетів. Але дівчина і гадки не мала, що закони тамтешньої молоді зовсім інші. Їх незнання і стало її найбільшою помилкою. Ірина дуже хотіла знайти собі тут справжніх друзів та будь-якою ціною залишитись у місті. Вона почала «тусуватись» з наймоднішими людьми університету, хоча соромилась, що походить з села. Грошей у неї було достатньо, батьки щомісяця присилали доньці чимало коштів. Вистачало і за квартиру заплатити (яку вона наймала разом з подругою), і на харчі, і навіть на «кишенькові витрати». Вчилася вона відмінно, отримувала підвищену стипендію.
Але якось в одному з нічних клубів її хлопець, який знав про її грошові достатки, запропонував дівчині «травку». Спершу вона відмовилась, зате наступного разу – ні. Згодом Ірина подумала та вирішила, що жити в гуртожитку краще й дешевше. На ті зекономлені гроші дівчина «бухала», курила травку. Через деякий час вона переїхала до свого хлопця. Її подруга, помітивши незвичну поведінку Ірини, не знала, що робити, тому розповіла її батькам про пристрасть до наркотиків їхньої доньки.
У той вечір йшов дощ. Не просто дощ, а злива. Траса була зовсім мокрою та майже пустою. Незважаючи на погоду, якась машина впевнено прямувала у бік Вінниці. З повороту виїхав автобус, машина не встигла пригальмувати, і сталась страшна аварія. Пасажири померли ще до приїзду «швидкої». То були батьки Ірини, які їхали на допомогу до єдиної дочки. Дізнавшись про трагедію, вона мало не зійшла з розуму. І в той же вечір померла від передозування.
....«Люди, неначе сніжинки, не схожі одне на одного. І тому такого, як ти, більше немає. Живи своїм життям цікаво, доки воно у тебе є. Бо я своє уже втратила...»
Це був останній запис, який Ірина зробила, вже вмираючи».
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
