Вінничанин Борис Іванович все життя за кермом. Скільки доріг, скільки пригод і зустрічей! Але одна незвичайна зустріч на дорозі в Луці-Мелешківській закарбувалась у його пам'яті. Недавно, проїджаючи це місце, він згадував:
- Ось бачите: тут з обох боків дороги ставки, машина йде, як по греблі. Їхав я до батьків у Іванівку, взяв своїх двох дітей і двох племінників. Раптом бачу — щось спритно повзе по асфальту, на сонці відблискує овальний панцир. Зупинився, щоб не роздушити, вийшов з машини. Це була молода черепаха — сама невеличка, голівка маленька, пазурчики гострі. Діти аж заверещали від радості, схопили її — і в машину!
У діда з бабою четверо онуків цілий день тільки те й робили, що забавлялись із знахідкою. Налили повну балію води, запустили туди черепаху. А вона все тікає від них, намагається вибратись на волю. Зачепиться пазурчиком за край, перекинеться на землю і чалапає. Тоді діти підставили до балії відро з водою, ловлять бідну тваринку з відра в балію і назад. Зрештою, побачили, що вона стомилась, голівку і лапки сховала і вже ні на що не реагує. Бабуся на обід всіх кличе, а діти не йдуть, бо треба ж черепаху нагодувати. Нарвали трави, накидали їй зерна, хліба, накопали черв'ячків... І залишили в спокої, дали відпочити.
Як стали збиратись додому, засперечались — що робити з черепахою? Залишити в селі, забрати у Вінницю чи випустити? Я настояв на своєму — повернути її туди, де взяли. Ми доїхали точно до того місця, де вона повзла. Вп'ятьох вийшли з машини, поставили її на дорогу і повернули головою в той же бік — від меншого ставка до більшого. Черепашка, швидко перебираючи лапками, дісталась води і пірнула. «Ну, все, — подумали ми, — пливи, небого, більше ми тебе не побачимо!»
І помилились! Сонце сідало, і на тлі рожево-блакитної води нам всім було добре видно, як черепаха, трохи відпливши від берега, висунула гладеньку голівку і кілька разів махнула нею до нас — мовляв, привіт вам і спасибі, і до побачення! Діти зраділи, замахали руками. А я подумав — скільки жити буду, а цього «черепашого привіту» не забуду. Тепер завжди, проїжджаючи між двох ставків у Луці-Мелешківській, я згадую — як там моя подруга-черепаха поживає? Вони ж довголітні, вона, певно, ще довго буде молодою.
Дійсно, зоологи підтверджують, що прісноводні черепахи досить розумні створіння. Вони легко звикають до людей і, отримуючи їжу, ставляться до них доброзичливо. В тераріумах черепахи, зголоднівши, підходять до зовнішньої стінки і стукають головою об скло. Простягнуту їжу відразу ковтають. Черепахи — символ довголіття, багато видів живуть сто і більше років.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
