БАТЬКИ-СТУДЕНТИ, КОТРІ ХОТІЛИ ПРОМІНЯТИ ЧЕРВОНИЙ ДИПЛОМ НА СИНА, забрали його завдяки нашій газеті і своєму дідусеві та бабусі
Ця історія схожа на казку із щасливим кінцем. Адже стаття в «МІГу» із фотографією хлопчика потрапила до бабусі, якій відчуття підказало, що це її внук. Зрештою, про все по порядку...
У редакції пролунав дзвінок: «Добрий день! Я впізнав у статті свою доньку. Ми хочемо забрати онука. Скажіть, будь ласка, у якій лікарні він зараз, як можна забрати нашого хлопчика?» — стурбовано запитував батько Інни (із етичних міркувань ми продовжуємо називати матір саме так), медалістки, яка відмовилась від свого новонародженого хлопчика заради червоного диплома.
Вже наступного ранку ми були у тій же лікарні, де ця пара ще вчора відмовлялась від малюка. Тільки цього дня, окрім молодих батьків, були тут ще Іннині тато й мама.
- Ми розуміємо, що ви хочете забрати свого онука, — пояснював лікар. — Але це може зробити лише ваша донька. Інно, ти хочеш забрати дитину?
Інна підняла очі та промовила: «Так». Мабуть, вона зрозуміла урок життя, а, може, батьки наполягли на цьому рішенні.
Вже після того, як усі вийшли з кабінету, я змогла поговорити з дідусем та бабусею листопадного «відмовника».
- Коли ми прочитали у газеті статтю, у серці все похололо, — розповідає Іннина мама. — Інтуїція підказувала, що це наша донька — його мама. Але в голові не вкладалось, що наша Інна може таке зробити. Ми одразу подзвонили до вас у редакцію. Вирішили наступного ранку їхати до Вінниці та рятувати онука. А коли о 5-й ранку розбудили Інну зі словами: «Ми приїхали забирати твою дитину», — вона все ще віднікувалась. Але, як сама прочитала статтю, усе розказала. Ну, що зробиш, як усе так вийшло... Треба було нам розказати, ми б підтримали, допомогли б з вихованням, у нас вже нянька є — молодша 12-річна донька. Як дізналась, що Інна народила хлопчика, так тішилась.
Усі разом вирішили, що хлопчика заберуть сьогодні. Молоді батьки з дідусем та бабусею пішли купувати ковдру, одяг та синій бант. А ми залишились чекати. Разом з фотографом пішли знімати малюка, вдруге за цей тиждень. Сьогодні він дивився іншими очима, не такими сумними, як кілька днів тому. Може, відчув, що його не залишать, що його люблять та за нього борються. Дивно, але за кілька днів навіть я встигла прив'язатись до малюка (на згадку про цю історію вирішила із ним сфотографуватись, може, колись на повноліття зустрінеться із тими, хто допоміг йому таки повернутись у рідну сім'ю).
...Через три години усі зібралися у виписній кімнаті. Поки готувались документи, Інна з мамою обговорювали ім'я малюку.
«Народився 9 листопада, Дмитра 8-го, не підходить», — каже Іннина мама. — Наступне свято Михайла, може, Міша. «Ні, Мішою він не буде», — заперечила Інна, і в її голосі відчувалась впевненість. Мимоволі згадалось, як кілька днів тому вона категорично відмовилась від сина, не захотіла жодного разу притиснути його до грудей... Зрештою, нехай це буде перша і остання помилка молодої мами, в якої попереду ціле життя і яка все це, хвалити Богу, ще зможе надолужити... На землі раю не буває, а бувають різні ситуації, навіть і такі, і якраз гідність людини вимірюється тим, як з них виходять. Будемо вважати, що ця сім'я за допомогою старшого покоління справилась із випробуванням достойно...
Лікарі винесли хлопчика, вручили батьку та привітали присутніх. Усі кинулись до малого, адже ніхто, окрім Інни, не бачив, який він, їхній хлопчик. А він солодко спав.
Ігор сказав, що поїде до своїх батьків з Інною, аби усе розповісти та попросити благословення на шлюб. Сподіваємось, що і його батьки виявляться такими ж мудрими, як і новоявленої матері-студентки. Кажуть, на сімейній раді вирішили, що Інна візьме академвідпустку. Зрештою, це вже їхня справа, бо у повноцінній сім'ї, де стільки небайдужих людей, тепла для малюка вистачить — чого варті лише такі бабуся та дідусь. Думаємо, вже тепер варто сказати, що ми захоплені тим уроком, який вони в екстремальній ситуації дали своїй доньці... А що далі — далі всі вони повернуться в одне із сіл області, де будуть у рідній хаті. Сподіваємось, що будуть жити-поживати і горя не знати... І Господь допомагатиме їм. Але вже тепер є найважливіше — хлопчик не «відказник». Мама й татко таки пригорнули його до своїх грудей...
Юлія МАРІНІНА
Від редакції. Ми щиро вдячні медперсоналу Вінницької районної лікарні за ту мудрість та небайдужість, яку вони проявили у цій історії. Адже якби лікарі просто байдуже виконували свою роботу і не звернулись до редакції, щоб розшукати батьків-студентів, народжений хлопчик вже був би сиротою...
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
