"ЧАСТО "МАЖОРИ" ТА "ПРИДУРКИ" ПОТІМ МІСЦЯМИ МІНЯЮТЬСЯ"
«У нас у класі на кожну дівчину припадало по 4 хлопці, тож ми не були обділені увагою. І серед цих хлопців були різні – високі, худі, повні, маленькі. Кожен намагався звертати на себе увагу.
Деяким це просто вдавалося за рахунок власної харизми і характеру. А хлопці з багатої сім’ї завжди були у фаворі не тільки серед дівчат, але й авторитетами серед хлопців. З ними всі намагалися дружити, бо хто ж ще може пивом пригостити? І не важливо, що вони були повними, вибачте на слові, дурнями. Навчання вони вважали справою їх не гідною. А що вони вміли найкраще за все – образити та принизити слабшого і не такого багатого. І від них багато діставалося Вові. Хлопець був з бідної сім’ї, та й до 8-го класу не встиг підрости і був одним з найменших у класі. Я пам’ятаю, як він соромився виходити до дошки через свій одяг. Він ніколи не їздив з нами на екскурсії, бо це було для його сім’ї дорого. А від своїх кривдників мовчки сприймав образи та намагався «не нариватися», бо у нього в школі не було «криші». Але того року, пам’ятаю, у нас було дуже дивне 8 Березня. Наші «авторитети» чи забули про свято, чи просто вирішили нас не вітати. Їх приклад наслідували усі. Тільки Вова приніс кожній дівчині по маленькій шоколадці. Було дуже приємно. Його очі завжди світилися добротою. І в них спалахували іскорки кохання, коли він дивився на Настю – першу красуню в класі. Але вона спілкувалася виключно з «мажорами». А Вові на його знаки уваги казала: «Атвалі, прідурок…» А потім ще й отримував від Настиних друзів, які «пояснювали» Вові, що «не можна з нею дружити»…
А в 9-му класі знущання з боку «авторитетів» стало просто нестерпним, і Вова перейшов до іншої школи. Він пішов – прийшло 4 новеньких. І ніхто не помітив цієї втрати…
Пройшло 5 років з того часу. Якось я йшла по вулиці і почула «бібікання» з машини, яка повільно їхала поруч зі мною. Я відійшла подалі від дороги. Подумала, що хтось вирішив порозважатися. Але потім машина зупинилася, з неї вийшов гарний високий хлопець і гукнув мені: «Аня!» Я спочатку не могла впізнати його. Але потім так змінилася на обличчі, що хлопець не міг втриматися від посмішки! «Вова?!» — спитала я і стала як вкопана, вилупивши на нього очі. Чесно, я не могла приховати подиву. Це був він. Від маленького хлопчика не залишилося і сліду. Це вже був дорослий самостійний чоловік. «Давай я тебе підвезу», — запропонував Вова. Він мені розповів, що зараз він працює в одній фірмі, непогано заробляє, допомагає сім’ї, зустрічається з дівчиною, що у нього все добре і він задоволений життям. «Треба буде обов’язково прийти на зустріч з випускниками! Ти ж прийдеш? Я так хочу всіх побачити!» — щиро казав Володя, і в його очах була все та ж доброта…
А одного з «мажорів» нашого класу вигнали з університету, в який батьки його «вступили». Його перевели в інший, а зараз хочуть переводити назад. А ті, хто з ним спілкується, кажуть, що гроші, які батьки дають йому на сесії, хлопець пропиває. Інший наш «мажор» пішов шляхом свого найкращого друга… Я з цими хлопцями провчилася до 11-го класу. Але зараз вони зі мною не вітаються і роблять вигляд, що не впізнають, а іноді переходять на інший бік вулиці. Може, їм соромно? Чи вони занадто горді? Було б чим гордитися…
Тож, може, ми не на тих з самого початку звертаємо увагу? Бо «авторитети» і «придурки» часто потім місцями міняються».
Аня, вінничанка
"МАЖОРИ", ДОПОМОЖІТЬ ТИМ, ХТО ПОТРЕБУЄ ШМАТКА ХЛІБА!"
«Я постійна читачка газети «33-й канал». Ось що хочу написати і висловити свою думку. В мене серце обливається кров’ю, коли читаю, як розважаються діти з багатих сімей. Називають їх «мажорами» чи ще якось.
Я прожила 64 роки, а такого ще не чула і не бачила, щоб діти купували ресторани, щоб у них розважалися друзі і щоб здивувати друзів, купують дорогі машини, одяг, взуття. А поряд зі мною живе жінка, яка одна виховує двох дітей. Діти чим можуть допомагають матері — ріжуть дрова, рубають, бо інакше як вижити. Жінка в свої 38 років працює як каторжна, бо треба прогодувати сім’ю. Мені настільки жаль цієї сім’ї, що плачу щодня і сама, хоч і чужа зовсім їм людина, допомагаю чим можу. Тож хочу звернутись до вас, пани «мажори», чи як Вас там. Якщо ваші батьки дають вам гроші на купівлю дорогих речей (машин і ресторанів), то допоможіть цій бідній сім’ї, дітки помоляться за вас Богу і їхня мати. Бо життя – штука складна, сьогодні у вас є все, а завтра може не бути. Якщо Бог дав вам таку можливість насолоджуватись життям, то трішки можна вділити іншим. За це отримаєте подяку, яка дійсно іде від Господа Бога.
Адреса у редакції, а, може, в когось серце підкаже добро зробити».
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
