Середа, 8 лютого 2006 p.

"ЧЕРЕЗ НЬОГО Я ВСІМ БРЕХАЛА. Чи варто слухатись свого серця, адже, послухавшись його один раз, я страждала не один день..."

«Чому ми, дівчата, стаємо зовсім іншими, коли до нас приходить кохання? Ми не можемо ні працювати, ні вчитися, якщо він не подзвонив. Кидаємо усі найважливіші справи і біжимо на зустріч до нього.

Ми ніколи не помічали один одного, хоча з дитинства були знайомі. Одного разу святкували з друзями, де обоє були присутні. Свято пройшло непогано, всім було весело. У кінці свята, коли всі розходилися додому, він мене запитав: «Можна, я тобі зателефоную?» Я була не проти. Почалися дзвінки, він телефонував кожного дня, розмовляти ми могли годинами. Він призначав мені зустрічі. Звичайно, я була проти, хоча це були дружні стосунки, але у нього була дівчина, яку він любить, а у мене хлопець, з яким зустрічалася вже 4 роки. Все ж таки ми іноді вечорами зустрічалися, але це було випадково. Потім він мене проводив додому, ми спілкувалися, нам було добре удвох. З часом ці дружні стосунки, так я вважала, переросли у щось більше, ніж дружба. Ми один до одного почали звикати, щось відчувати. На той час його дівчини і мого хлопця не було у місті, тому між нами, мабуть, і зав’язались такі стосунки. Він призначав зустрічі, мені доводилося усім брехати, куди я йду і чому так пізно повертаюсь, адже мого хлопця не було у місті. Я зазвичай викручувалась, і все обходилось. Не хотіла до нього прив’язуватись, але мені з ним так було добре, що забувала про всі проблеми. Ми могли просто мовчати, і мені було добре від того, що він поряд. Я не хотіла навіть замислюватись над тим, що буде далі. Найбільша проблема, на його думку, – це те, що він старший за мене на 8 років. Я довго думала про наші стосунки і вирішила більше з ним не зустрічатись, але кожного разу сама собі говорила, мовляв, ще один раз — і все... І так тривало довго, я не могла зупинитись. Мабуть, і не хотіла.

Згодом я до нього так звикла, що почала сердитись, коли він не телефонував. А дзвонити він почав все рідше і рідше. Він постійно кудись поспішав, то у нього суп вариться, то хтось кличе. Одного разу, зателефонувавши, я його запитала, чому так рідко почав дзвонити, він довго мовчав, а потім сказав: «Я боюсь...» — і знову мовчання. Я його запитала: «Чого ти боїшся?» – «Я боюсь закохатись у тебе». І я його розуміла, тому що сама цього боялась.

Близьких стосунків у мене з моїм хлопцем не було, тому, звичайно, і з ним цього не було, хоча він від мене нічого і не вимагав.

Одного разу, зустрівшись, ми довго розмовляли, нам було добре, і це вже не було схоже на дружні стосунки. Нас потягло один до одного. Я не могла вирішити, чи продовжувати, чи зупинитись. Адже для мене це був перший раз, але завжди мені подруги говорили: «Слухайся свого серця». І я послухалась. Усе було добре, звичайно, не так, як я собі уявляла. Але в житті трапляється не все так, як планується.

Під’їжджаючи додому, я спитала: «Ти знову зникнеш на місяць, ніби тебе не існує, і не будеш телефонувати?» У відповідь почула: «Ти не хвилюйся, завтра я тобі подзвоню». Він сказав це з такою інтонацією і виразом обличчя, ніби робив мені велику послугу. Наступного дня я, дочекавшись його дзвінка, поговорила, мабуть, хвилин 5, тому, що він знову кудись поспішав. Після того він мені більше не дзвонив, більше я його не зустрічала. Звичайно, мені знову доведеться колись його зустріти, хоча я цього не хотіла б. Але що поробиш, світ здається таким великим і водночас таким тісним.

Тепер я майже щодня запитую себе: чи варто слухатись свого серця? Адже, послухавшись його один раз, я страждала не один день.

Звичайно, не жалкую про те, що сталось, мабуть, так мало бути. Можливо, я ніколи не зрозумію, як це сталось. Але тепер знаю, що кохання має виняткову властивість – з’являтись непрохано і надовго оселятись у людській душі. Воно не знає ні вікових, ні расових, ні станових меж, приносить частіше страждання, аніж спокій, але незмінно супроводжується радістю потаємного і неземного щастя».

Постійна читачка

Головна сторінка | Архiв | Форум

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com