Ксенія Жорноклей вже шість років живе у Франції. Вона навчається на четвертому курсі одного із театральних вузів. Непросто довелось дівчині далеко від батьків та в іншій державі утверджувати себе. А саме тому для багатьох вінничан буде цікаво знати, як зсередини бачить ставлення до України їхня землячка.
«Як сьогодні Україну сприймають у Франції? Чи змінився погляд іноземців на нашу державу, на українців? Звичайно, змінився! Україну стали поважати за її волю до свободи та самостійності, але вона в очах багатьох європейців залишилась погано організованою, кримінальною, хаотичною і небезпечною.
Таким чином у Парижі мені щастило натрапляти на тих, хто, може, і підтримує зміни у нашій країні, але нізащо не буде нею мандрувати. Зустрічаються і такі (найчастіше це молодь), яких манить природа і Україна – одна з тих екзотичних, майже диких країн Східної Європи, де пригоду знайти легко і недорого.
Але найголовніше – це те, що ще рік тому нашу державу не сприймали як «державу», а більше – як окрему територію, що знаходиться під впливом Росії.
– Звідки ти?
– З України!
– А!! І як там Путін?!
Я вже не кажу про те, що про наявність української мови майже усі французи не мають уявлення.
Але вже за рік думка змінилася. Зрозуміло, що це сталось після «помаранчевої революції». Можливо, окремі французи ігнорують зміни у нашій країні, але більшість з них стали свідками довгих репортажів під час новин, де нашу революцію відчували, як власну. Я згадую, як події в Україні висвітлювали у Франції, глядач свою власну думку складав сам. А національне телебачення робило дуже голослівні висновки. Здавалось, що Україна розбита на 2 частини і починається кривава війна.
Багато наших співгромадян у Франції почали хвилюватися. А хвилюватись можна було вже тоді, коли ще під час I туру навпроти культурного відділу посольства України у Парижі стояли з плакатами 20-30 чоловік. Їх охороняли кілька поліцейських.
Вони закликали до чесних виборів, роздавали листівки із закликами, хто йшов – їх отримав.
А охоронець з посольства роздавав при виході з нього рекламні запрошення на концерт «Океану Ельзи». Нас не прийшло багато, черги не було. Кажуть, близько 300 громадян. У Франції проживає 10000. З деяких джерел — навіть нелегали проголосували!!!
А ще мене здивували ті знайомі, які не тільки не пішли на вибори до посольства, але й не знали ні про результати, ні про повторний тур. Деякі гадають, якщо їм вже вдалося переїхати за кордон, то майбутнє їхніх родин вже їх не турбує. Звичайно, це ображає, бо від результатів, у першу чергу, залежить ставлення іноземної держави до самого емігранта.
Коли я та кілька моїх друзів почули про результати, в які ми просто не повірили, то негайно пішли до того самого культурного відділу посольства. Але ніякого протесту і нікого не побачили. Ми подзвонили у двері, і нам відчинив напівп’яний охоронець, який нас ніжно попросив піти та порадив подивитися біля української церкви, де українці, як правило, зустрічаються.
Пізніше я вже була у «групі підтримки», але не перед нашим посольством (яке просто не дозволило), а перед Польським!!!
Потім була влаштована поїздка до Брюсселю на всеукраїнський мітинг, на який з’їхались українці з усієї Європи. Але були і такі студенти, які їхали до Брюсселю на екскурсію (8 євро проїзд).
Звичайно, увага до виборів була у Франції величезною. Може, тому, що саме ця країна завжди була «найреволюційнішою». Це відчувається навіть сьогодні. Населення не боїться сказати своє слово ніколи! Це законні права, природні!
Я навчаюся на театральному відділенні одного паризького вузу. Першою у Франції реагує на зміни студентська молодь. Але їй не поступаються і викладачі. Вони завжди активні, сміливі і незаангажовані. Всі з моїх професорів брали участь у подіях 1969 року.
Рік після виборів все ж таки нагадує французам, що Україна – не Росія. Але вже не так часто, як раніше.
Про нашу країну говорять, що наше головне (та єдине) досягнення поки що – це незалежність слова, свобода преси.
То як Україну сприймають сьогодні у Європі? Її сприймають, і це вже немало!»
Ксенія ЖОРНОКЛЕЙ, 22 роки, 4-й рік навчаюся на театральному факультеті університету Парижа
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
