УКРАЇНСЬКА МОВА - МОВА НАШОГО НАРОДУ, ОМИТА КРОВ'Ю ПРЕДКІВ. НЕ ЗНАТИ ЇЇ - ГРІХ
Чому б нам не жити, як живуть на Сході? Знати та володіти декількома мовами, але нікому не дозволяти правити за своїм уставом у наших «монастирях».
На одному із сайтів мені трапилось прочитати статтю щодо української мови. У ній описувалось про одне індіанське плем’я нишки, яке знаходиться на території провінції Велика Колумбія. Саме плем’я нараховує близько 6 тисяч жителів, але серед інших індіанських племен воно найкраще відстоює свою рідну мову. Чому? Один із жителів висловився: «Зникнення мови буде зникненням нашої ідентичності, ми втратимо частину нашої культури, нашого «я». Заради її збереження нишки дотримуються своїх звичаїв, співають своїх пісень, розмовляють рідною мовою та мають свою школу».
Наша країна набагато більша та розвиненіша проти племені. Але якщо порівняти нашу та їхню патріотичність, то ми програємо.
Ми насміхаємось з маленьких племен, з їхньої наївності, культури та звичаїв. При перегляді програм — тикаємо пальцем в якогось, вибачте, індуса чи негра та кажемо: «Диви-но, як вони живуть». Осуджуємо їх вбрання, стиль висловлювання (мовляв, щось там він белькоче, неосвічений, і т.п.), їжу, танці та багато іншого. Тільки чому ж ніхто з нас не задумується над тим, що нам самим показати якраз і нічого. Звичайно, знайдуться люди, які, так би мовити, спеціально підготовлені для показу перед іноземними гостями звичаїв нашої країни. Та от звичайних, «непідготовлених», патріотів майже не існує.
Вишиті бабусею рушники, сорочки — не модні, псують інтер’єр. Тому їх часто пускають на ганчірки. Старі речі, які колись були у великій пошані, у кращому випадку продаються колекціонерам або здаються до музею. А от колекціонерами часто бувають іноземці, які «і чужого научаються, і свого не цураються».
Мало того, що прості люди критикують життя в країні, так ще й вельмишановні інколи підлиють масла. «Так, так — кажуть вони, поважно киваючи головами, — погано живемо, погано… А давайте-но для кращого життя впровадимо дві державні мови». До речі, чому другою державною хочуть зробити саме російську? Ну, і куди ми з нею далі українсько-російської території підемо? Адже, російська мова, окрім Росії та України, ніде не звучить. Навіть у Бєлорусі, «єслі забалакаєш па-руські», мало хто тебе зрозуміє.
Якщо вже вибирати другу державну мову, то я вибираю англійську. Саме ця мова найпоширеніша у всьому світі. Знаючи її, навіть наш Іван (якого чомусь вважають дурнем) зможе стати чи не на один рівень з будь-яким жителем будь-якої країни світу. Англійська об’єднала Схід і Захід, Північ та Південь. Тільки ніхто із американців не втратив себе. Напевно, ніхто, окрім нас.
Одна моя знайома живе в Америці. Вона розповідає, що багато американців хочуть навчитись говорити українською. Хочуть краще пізнати нашу культуру та звичаї. І саме на чужині люди найкраще їх дотримуються. Саме там земляки об’єднуються та утворюють українські групи, вулиці, квартали. А вдома, виходить, цього робити не потрібно?
Українська мова — це мова нашого народу, мова наших предків, яка написана та здобута їхньою кров’ю. Не знати її — гріх. Англійська мова — відкриває шлях у світ. Отож нехай вона буде путівником у Європу.
Чому б нам не жити, як живуть на Сході? Знати та володіти декількома мовами, але нікому не дозволяти правити за своїм уставом у наших «монастирях». Адже, скільки знає мов людина, стільки разів вона Людина. Та найсильніший аргумент її знань — знання рідної мови.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
