АМЕРИКАНСЬКІ ДЕСЯТИКЛАСНИКИ РОЗВ'ЯЗУЮТЬ ЗАДАЧІ ЗА 7 КЛАС, але при цьому у США мають стільки грошей, що можуть скупити мізки за кордоном
Про глибоку кризу в освіті України сьогодні засвідчують в усьому світі. Кажуть, зумовлена вона обмеженістю людської пам'яті і страхітливим об'ємом інформації, яка настирно наступає на наші мізки із телевізорів, глянцевих журналів, мережі Інтернет. Додайте до цього ще перевантажені навчальні програми. Ка-та-стро-фа! Людина, а особливо дитина — в розпачі і перестає будь-що сприймати. Що не кажіть, а вчитися нині непросто. Однак, незважаючи на це, більшість випускників загальноосвітніх шкіл обирають вузи. Відтак у державі не вистачає фахівців середньої ланки, кваліфікованих робітників.
Про проблеми середньої спеціальної школи розповідає директор Вінницького технічного коледжу Олег Станіславович Домінський:
- Доктор філософських наук, професор Російської Федерації Олексій Руткевич оприлюднив такі дані: у 2005 році із 1 млн. 300 тисяч російських випускників 1 млн. вступили до вузів. А хто буде матеріалізовувати творчі здобутки вчених, інженерів? — запитує він. — Хто буде обробляти метал на заводах, класти цеглину на цеглину в новобудовах чи машини рахувати? Хто? Так, країні потрібні носії інтелекту, але при такій перекособоченій підготовці фахівців вищого рівня і робітничих кадрів треба криком кричати про затребуваність випускників ПТНЗ, технікумів, коледжів.
Подібна ситуація склалася і в Україні. В інститутах та університетах навчається студентів майже в 4 рази більше, ніж у технікумах та коледжах. А чи знає хтось завод чи фабрику, на яких працює інженерів у 4 рази більше, ніж техніків та кваліфікованих робітників? Чи бачили ви лікарню, в якій таке ж співвідношення між кількістю лікарів і медсестер?
Опоненти можуть сказати, що ми живемо у вік комп'ютерних технологій, і там, де раніше треба було 100 робочих рук, сьогодні достатньо одного високочолого інженера. Так, цей фактор існує. Але ж кількість їжі, яку ми споживаємо, не зменшується, хто її вироблятиме? Нам не обійтися і без громадського транспорту, сфери обслуговування і т.д. До речі, на сферу обслуговування у США сьогодні припадає понад 70% ВВП.
Тому не потрібно намагатися запопадливо наслідувати країни закордону, скажімо, Японію, де стоїть питання про загальнообов'язкову вищу освіту. Слід враховувати рівень розвитку країни, стан економіки, демократичні здобутки, ментальність народу. Запровадивши у себе американську конституцію, якій 200 років, ми все одно не будемо миттєво мати їхній рівень життя.
До речі, ми часто скептично ставимося до рівня освіти в американських школах. Вінницькі діти, які навчалися там у старших класах, стверджують, що з математики у 10 класі там розв'язують задачі, які відповідають рівню підготовки наших семикласників. Американці намагаються не перевантажувати своїх дітей. І, мабуть, у їхній вузькій спеціалізації у вузах є раціональне зерно: час «широкопрофільних», всезнаючих фахівців минув. Не можна обійняти безмежне. Часто наукові успіхи США пояснюють тим, що у них багато грошей і вони можуть скупити мізки за рубежем. Та далеко не всі лауреати Нобелівських премій в університетах США є вихідцями з інших країн. Система освіти в Америці вирощує десятками власних лауреатів, що свідчить про існування позитиву в освіті цієї країни.
Як на мене, дисбаланс кількості випускників інститутів і університетів та випускників технікумів і ПТНЗ стає небезпечним для економіки, створює соціальну напругу та психологічний дискомфорт. По-перше, щоб підготувати токаря, потрібні менші затрати, аніж щоб підготувати фахівця з вищою освітою. А по-друге, дипломований інженер не буде почуватися комфортно, працюючи простим робітником. Невдоволеність місцем роботи, незатребуваність породжуватиме озлоблених маргиналів. У минулі часи над будинками височіли гасла «Слава робітничому класу!». Про людей праці співали пісні, їх портрети красувалися на сторінках газет та журналів. На жаль, усього цього нині немає. На шпальтах газет фото серії з життя Борі Мойсеєва та оповідки про голубі мрії інших кособоких «зірочок». Сучасні поети, очевидно, ніяк не можуть знайти рими сполученню «робочі руки».
Ми за розумне співвідношення у підготовці фахівців різних освітніх рівнів. Вважаємо, що не варто кожного майбутнього сільського цирульника вчити у Національному університеті і кожного маляра парканів — у художній академії, як це за великі гроші переконують деякі наші сіячі «вічного й розумного». Відомий мудрий вислів японського філософа Окками: «Не примножуйте сутностей без потреби». Кесарю — кесареве.
Директор Київського технікуму електронних приладів Анатолій Похресник (це наші побратими) у навчальному закладі має спеціальність «Обробка металів різанням». Він скаржиться на дві біди: перша — набрати на дану спеціальність студентів і друга — уникнути «бійки», коли за випускниками з цієї спеціальності приходять численні «покупці». Адже середній вік токаря у Києві в межах 60 років.
- Олеже Станіславовичу, виходить, Ви проти того, що очолюваному вами колись технікуму електронних приладів, а з 1995 року технічному коледжу, надали статус вищого навчального закладу І-ІІ рівня акредитації?
- Не в назві річ. Сумно спостерігати, як сьогодні чи не всі ПТНЗ «пнуться» стати вищими, а технікуми — перетворитися в університети. І не варто спекулювати Булонським процесом. Адже освіта, яку отримують студенти наших технікумів та коледжів, відповідає освіті у вузах І рівня Франції та Німеччини, Бельгії та інших країн. У кінці 90-х років минулого століття дворічні коледжі складали третину вищих шкіл США. Випускники наших технікумів та коледжів при необхідності можуть працювати на посадах інженерів, а коли потрібно — не погордують стати за верстат чи взяти в руки кельму.
- Торік Вінницький технічний коледж відсвяткував своє 40-річчя. Наскільки він змінився, отримавши статус ВНЗ І-ІІ рівня?
- Передусім, ми перекваліфікувалися. Бо якщо раніше готували фахівців лише з технічних спеціальностей («конструювання, виробництво та технічне обслуговування радіотехнічних пристроїв», «обслуговування і ремонт електроустаткування автомобілів та тракторів» та ін.), то сьогодні до них додалися нові, не властиві для колишнього технікуму електронних приладів спеціальності. Це — «Економіка підприємства» та «Фінанси». Також новою спеціальністю є «Обслуговування комп'ютерних та інтелектуальних систем і мереж». У коледжі належна матеріальна база для підготовки фахівців, досвідчені викладачі. У нас працюють кандидати наук, заслужені працівники освіти, понад 30 педагогів нагороджені знаком «Відмінник освіти», багато викладачів-методистів. У освітній системі серед навчальних закладів нашого рівня акредитації намагаємося бути законодавцями моди. В області ми є базовим навчальним закладом, де неодноразово проводилися науково-практичні конференції.
Ми маємо плідну співпрацю з Вінницьким національним технічним університетом, із Хмельницьким національним університетом, Вінницьким інститутом економіки Тернопільського університету, Вінницьким торгово-економічним інститутом. Ці вузи охоче беруть на навчання наших випускників.
- А «купці», як у Києві, часто приходять?
- Буду відвертим, з працевлаштуванням у нас, як, мабуть, і в більшості навчальних закладів, досить непросто. Державне замовлення, на жаль, паперове, так що пошуком роботи займаються самі випускники. Хоча останнім часом наших радіотехніків із задоволенням беруть в «Укртелеком», затребувані і електромеханіки.
...Йдучи з кабінету директора, я почула, як з актової зали долинав спів. «Репетиція гуртка художньої самодіяльності», — пояснив черговий. Коледж жив своїм життям. Студенти займалися у гуртках, готуючись до чергової виставки технічної творчості, спортивних секціях, сподіваючись, щоб бути, як і торік, серед переможців обласної спартакіади... Але то тема іншої статті.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
