"Я ЖИВУ ПІД "КОВПАКОМ" БОЮСЯ ВИСЛОВИТИ СВОЮ ДУМКУ, ЗРОБИТИ ЩОСЬ ПО-СВОЄМУ"
«Можливо, після публікації статті мої батьки змінять до мене своє ставлення. Це єдиний мій шанс відверто сказати їм, що вони неправі. У вічі я їм сказати це боюся», – промовила моя подруга.
«Мої батьки називають себе віруючими людьми. Ходять до церкви, інколи дотримуються постів, читають релігійну літературу. Здавалося б, добре мати таких батьків, адже Ісус закликав любити своїх дітей та піклуватися про них. Так само, як і дітям наказував «шанувати своїх батька та матір». Я їх люблю. Для них я нібито не чужа, тільки чомусь їхня любов та піклування досить специфічні.
Зараз я переживаю перехідний вік. У цей період усі почуття посилені, а негаразди сприймаються дуже гостро. Мені немає з ким поговорити про найболючіше. Батьки мене не розуміють і навіть не хочуть спробувати зрозуміти мої, нехай і дитячі, проблеми. Я знаю, що я така не одна, та мені від цього не легше.
Вони завжди мене критикують. Якщо судити по їхніх словах, то я суцільний «бездар». Погано навчаюсь (хоча насправді це не так), одягаюсь, погано виконую хатню роботу, нічого не вмію, не знаю, не роблю… «Ти можеш досягти більшого, але не досягаєш, – кажуть вони. – Ти ледача, слабовольна…». Так, можливо, і є в цьому частина правди. Але я вважаю, що замість щоденного критикування та «тикання» носом у мої недоліки краще допомогли б їх виправити. Єдиним у них методом виховання є крики та побої. Інколи можуть побити лише тому, що я потрапила «під гарячу руку». Я живу під «ковпаком». Боюся висловити свою думку, зробити щось по-своєму.
Їхній щоденний психологічний тиск вбиває у мені особистість, так і не давши їй розвинутися.
Але найбільша проблема – це хлопці. Ні, проблема не в тім, що мені бракує їхньої уваги, навпаки, але всі стосунки перекреслює знайомство з батьками. Завдяки батьківській «турботі» про мою честь хлопці тікають чи не на наступний день.
Тривалий час я зустрічаюсь з хлопцем. Він єдиний, який не покинув мене після розмови з моїми батьками. Чи це не є найкращим доказом його почуттів до мене? Я ніяк не можу зрозуміти, ЧОМУ батьки так проти нього, ЧОМУ вони весь час перешкоджають та забороняють зустрічатися? ЧОМУ ВОНИ СТОЯТЬ НА ЗАВАДІ НАШОГО КОХАННЯ?!
«Ще принесеш мені в подолі. Хто потім буде няньчитись?» – якогось разу зопалу сказала мені мати. ЯК можу їм довести, що я вже не мала дитина? Як можу їм пояснити, що сама проти сексу в свої роки? Вони думають, якщо я зустрічаюсь з хлопцем, то і сплю з ним. Але ж «спати» – це не найголовніше!
Батьки, якщо ви в цих рядках впізнали себе, не потрібно в черговий раз влаштовувати суперечки та вести «просвітницьку роботу». Прошу, ЗРОЗУМІЙТЕ МЕНЕ! Допоможіть мені подорослішати. Тільки у вас я можу знайти підтримку та отримати життєву пораду. Не ламайте моє життя, психіку та кохання. Вас я також люблю».
Мені пригадалась одна історія. Колись я зайшла до своєї однокласниці, яка жила в гуртожитку. По сусідству була суперечка. Дівчинка років 13-ти обзивала нецензурними словами свою матір, яка купила любій донечці спідничку. Виявилось, що материн подарунок був не до вподоби малолітньому чаду. І замість слів вдячності жінка дізналась, що вона «дура, ідіотка та стара карга».
Цікаво, що коли батьки роблять все для дитини, дитя починає «біситись» та «качати права». А в сім’ях, де не існує навіть пародії батьківської любові, зустрічаються такі милі та добрі діти. Заради батьків вони можуть пожертвувати найціннішим. Чому так?
Я думаю, батьки моєї подруги обдумають та змінять на краще своє ставлення до доньки. Любов та піклування – це добре. Але не потрібно доводити їх до абсурду. Навіть пересолоджений чай втрачає свій смак. Так і перебільшене благо може стати великим злом».
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
