Газета "Подільська радниця" (м. Вінниця, Україна)

Один чиновник у кабінетах міської влади нам зауважив: «Вам ще дуже пощастило, що усе це сталося напередодні виборів». Господи, як нам «пощастило»! Нікому такого не бажаю.

Початок 2002 року для 31-річної Надії став трагедією, яка і досі не вщухає в її серці. Пекельний вогонь забрав життя її чоловіка, а вона залишилася молодою вдовою з двома хлопцями — 3-річним Владиком та 2-річним Олександром, а під серцем носила донечку, батькові якої так і не судилося дізнатися про її народження.

13-го числа молода мама збирала дітей на прогулянку. Чоловік Микола залишався вдома сам.

Повернулася Надія в жах... Квартира була оповита полум’ям, сусіди викликали пожежників, чоловіка забрали до реанімації... «З’ясувалося, що підпал був з боку вхідних дверей, — розповідає Надія, — і чоловік не міг дістатися до води, тому що горів коридор. Він вибіг на балкон, кричав, кликав на допомогу, і разом з тим рятував документи. Я думаю, що то був підпал через те, що мій чоловік намагався займатися бізнесом. Зараз я не хочу підіймати це на поверхню, тому що у мене немає ані сил, ані коштів».

Маючи лише той одяг, в якому вона з дітьми вийшла на прогулянку, та деякі документи, які чоловік залишив врятованими на балконі, Надія пішла до міськвиконкому хоча б за якоюсь допомогою. «Я йшла без якогось особливого сподівання, думала, що мене почнуть футболити по кабінетах, а у мене поза спиною немає нічого, від квартири залишилася коробка, яка була пронизана до панелей смолами чаду. Але тодішній заступник мера до мене поставився no-людяному. Він довірив мене Соціальній службі для молоді, і моєю справою почала займатися працівниця цієї служби Олена Козачук, яка потурбувалася, аби нам виділили гуманітарний одяг та кошти. З управління комунального господарства мені надали бригаду будівельників, яка робила ремонт у квартирі, нас переселили до готелю «Південний Буг».

...Минуло п’ять днів після пожежі, а Микола усе ще лежав у комі. Лікарі попередили Надію, що у її чоловіка відмирає мозок. Надія пішла на УЗІ, хоча майже була переконана, що то буде дівчинка, адже її коханий так мріяв про маленьку красуню. Вона принесла цю щасливу новину йому з надією, що це стане стимулом для життя... А він вже на ту хвилину свою душу віддав Богові.

З Миколиних родичів залишився лише дядько у Полтавській області, який мав приїхати на похорон. Батьки його повмирали раніше і поховані на П’ятничанах. «У судово-медичній експертизі мені сказали, що якщо я хочу, аби мій чоловік «мав пристойний вигляд», маю заплатити 15 гривень, за довідку, яка складається із шести слів, — теж 15 гривень. Оскільки тіло я не могла забрати своєчасно, то платила за те, що воно пролежало добу, 60 гривень. Соціальна служба для молоді та сусіди спільними силами допомогли мені з похованням та поминками. З місцем захоронения теж були проблеми, оскільки Микола мав лежати біля своїх батьків на П’ятничанському кладовищі, але офіційні документи та дозвіл на місце згоріли дотла».

Зараз від держави Надія як вдова отримує 191 гривню на трьох дітей по втраті годувальника. За такий кошт не дуже-то й розживешся! Але, мабуть, доленосне ім’я допомогло їй народити здорову прекрасну донечку. Усі витрати по операції з кесаревого розтину взяв на себе бізнесмен Василь Откидач, який передавав молодій мамі харчі, медикаменти, памперси. Світ і справді не без добрих людей.

Оксана МАКСИМЕЦЬ

P.S. Якщо і ви маєте бажання допомогти сім’ї Надії, можете перераховувати кошти: АППБ «Аваль», МФО 302247, р/р 262019350, «благодійна допомога».

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк: №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14

Середа, 15 вересня 2004 p.