Газета "Подільська радниця" (м. Вінниця, Україна)

Сотні тисяч працездатних молодих українців, та навіть мільйони їх, безоглядно залишають свою країну, покидають напризволяще дітей та батьків. Чому вони їдуть за тридев'ять земель? Якою їм бачиться здалеку Батьківщина? І чи є вихід з такого становища? Хотілось би знайти відповіді на ці питання.

Моя співрозмовниця Олена — студентка одного з вінницьких університетів. Разом з чоловіком вона три літні місяці перебувала на Кіпрі.

- З твого настрою видно — поїздка тобі сподобалась. Що найбільше запам'яталось?

- Найперше і найсильніше враження — це щира гостинність та відкритість кіпріотів. Я не тільки відпочивала, а ще й працювала у ресторанах, допомагала в господарстві, тож мала змогу пересвідчитись, що місцеві люди однаково доброзичливо ставляться як до туристів, так і до іноземних заробітчан. Досить часто мій бос підходив до мене, питав: «Як ви себе почуваєте, чи не хочете ви їсти, пити?». Приємно було відчувати на собі таку турботу. Чоловік мій і досі працює на будівництві. Теж не скаржиться. Навіть не хоче повертатись. Каже, що після Кіпру в Україні йому нічого робити: ні тобі нормальних заробітків, ні цивілізованого ставлення до працюючої людини. Всюди корупція, «наїзди», більшість один одного намагається обдурити, обплювати. Працювати немає де. Хіба що, як той раб, без нормальної зарплатні. Не життя, а суцільна боротьба за виживання. Саме це і «жене» українців з батьківщини.

На Кіпрі наших людей дуже багато. Працюють вони і на апельсинових плантаціях, але кажуть, що це досить небезпечно, там багато пацюків, а по деревах повзають змії. Були випадки укусів.

Заробіток всюди нормальний. Я за місяць отримувала 500 фунтів. Це близько 1000$. Мій чоловік, звісно, більше, і нам вистачало. Житло коштувало 400$ в місяць. Ціни на продукти — помірні. Вражав асортимент товарів, можна сказати, на Кіпрі є все. В магазинах повний сервіс: хочеш, при тобі фарш перемелють, а хочеш — овочі, рибу почистять, доставлять додому покупки.

Кіпріоти дуже люблять свою країну, і попри всі несприятливі кліматичні та політичні умови, можна сказати, що вони дуже патріотично налаштовані. Серед них бідних людей взагалі немає, а кожен другий — багач. Живуть всі заможно, в красивих будинках. Халуп я там не бачила. Всюди чистота і комфорт, басейни. Люблять там «нафаршировувати» свій дім різною електротехнікою, посудомийними машинами, «мікроволновками», холодильниками, кондиціонерами з програмним управлінням, все на найсучаснішому рівні. Одного разу я мила чашку під краном, так мені вказали на посудомийну машину.

Готують страви вони не дуже смачно. Зате порції в ресторанах величезні.

Було незвично, що на вулицях дуже мало транспорту: життя спокійне, неквапливе. Ніхто нікуди не поспішає. Місто Лімасол, де ми жили, мені сподобалось: затишне, і робота є.

- Неважко було переносити спеку в 40 градусів?

- Так, клімат досить важкий для нас. На пісок голою ногою не станеш, можна отримати опік. Море завжди тепле. Ніде немає прохолоди, тільки кондиціонери рятують. Вони там повсюди: в помешканнях, офісах, холах, на місці роботи.

Серпень на острові вважають «смертельно небезпечним» місяцем через неймовірну спеку. В цей період ніхто не працює. Не змушують виходити на роботу навіть іноземних заробітчан.

Море там — як дзеркало, вода чиста і прозора. Дуже гарно. Для відпочиваючих на Кіпрі — рай. Туристам пропонують хороший сервіс і безліч розваг. Одна з найекзотичніших — ловля восьминога.

- Було щось незвичайне, можливо, кумедне?

- Так, були випадки. Це коли вперше побачила їхніх тарганів розміром з сірникову коробку. А ще здивувала гігантська картопля величиною з нашу середню головку капусти.

- Що ти відчула, коли повернулась на рідну землю?

- Я стала помічати, наскільки багата в нас природа. Кіпр бідніший на рослинність острів в порівнянні з Україною. Сонце там висушує все.

Та головне — це зустріч з маленьким сином. За три місяці він відвик від мене. Не впізнав своєї матусі. Ось де в мене «здали» нерви, я розплакалась. Такою була зустріч. Вирішила, якщо надалі куди і поїду, то тільки з синочком. Серце не витримує розлуки.

Після подорожі в мене залишилось загальне враження таке: в нас люди існують, вкалують та виживають, а в них живуть, працюють і радіють життю. А ще вони щиро і дружньо ставляться один до одного, підтримують. Без цього нормального життя не побудуєш. Чомусь у нас люди злі, ненависні. У «верхах» деякі розвели бруд інтриг, нечистоти злочинів, а в народі, дивлячись на те все, живуть за принципами «моя хата скраю, я нічого не знаю» або «після мене хоч потоп». Там — по-іншому. Менше злочинності, більше порядку, є можливість нормально працювати і заробляти. Якби в нас так було, то ніхто б з України не їхав, бо наша земля найкраща.

Ось так. Виходить, що до важких кліматичних умов, створених природою, можна пристосуватись і по-людськи жити. На відміну від несприятливого «клімату» в суспільстві, який створений самими людьми. За умов «беспредєлу» в нашій країні, розгулу бюрократії та корупції молоді українці знаходяться у стані забитої злиднями, приниженої та озлобленої людини. Вони невпевнені в завтрашньому дні, тому і їдуть світ за очі, шукаючи кращої долі. Та хіба це вихід? Може, не варто їхати працювати на іноземців, а краще наслідувати приклад їхнього суспільного життя в себе? Один з шансів щось змінити — це вибори. Оберімо в другому турі достойного.

Тетяна ОБОРОНЧУК

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк: №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14

Середа, 10 листопада 2004 p.