Газета "Подільська радниця" (м. Вінниця, Україна)

76-річна Надія Наумівна Сіденко каже, що редакція нашої газети – це єдина інстанція, де їй допоможуть.

- У серпні помер мій брат. Йому було 78 років. Він жив у Вінниці, мав свою двокімнатну квартиру. Але дітей в нього не було. Все життя пропрацював, ветеран Великої Вітчизняної. Ось і залишилися ми вдвох з ним. Я в селі живу, господарюю. А він у місті. Навесні Іван сказав, що хоче одружитися. В його будинку на верхньому поверсі живе жіночка. Їй 45 років. Ось вона і запропонувала одружитися, щоб на старості років брата доглядати, годувати. А що робити? Ми вже люди старі та самотні.

За словами Надії Наумівни, її брат одружився у травні. А буквально через кілька тижнів, коли сестра приїхала у Вінницю його навідати, то дізналася, що він лежить в лікарні ім. Ющенка. Приїхавши туди, вона була шокована:

- Іван сказав, що молода дружина йому запропонувала лягти у госпіталь інвалідів. А насправді він потрапив сюди – у 14-те відділення лікарні ім. Ющенка. Він так благав мене, плакав, щоб я його витягнула із «дурдома». Бо до нього нова жінка не приходить, не годує.

Тоді Надія Сіденко звернулася до лікаря із проханням виписати його додому. Їй відповіли, що той, хто його сюди поклав, має право цього вимагати.

- Що ж це таке робиться? Під час війни, коли нашого старшого брата німці в полон взяли, Іван пішов його визволяти, хоча йому було лише 18 років. От і я вирішила вже у наш час його з цього «полону» витягнути. Німці не вбили, а якась аферистка знущається?!

В результаті в лікарні, розглядаючи скаргу Сіденко, скликали комісію і змусили молоду дружину забрати Івана Наумовича додому.

- Коли ми прийшли із двоюрідною сестрою навідати у неділю брата, то побачили жахливу картину. Іван був наче п’яний. Я запитала, навіщо його напоїли, а дружина і каже, що це таблетки, які йому прописали. А ще приписали до нього на дім з лікарні медсестру. В лікарні сказали, що такого не було. А вже у наступні дні ця жінка перестала пускати мене у хату брата.

Після цього Надія Наумівна звернулася до дільничного міліціонера. І лише за його допомогою вона зайшла у квартиру, де побачила, що брат вже не встає.

- Він сказав, що дуже хоче їсти, бо дають йому трохи-трохи харчів. Дивно було, що брат ще кілька днів тому самостійно ходив, а тут весь час спав і майже не вставав. Медсестричка, яка начебто доглядала Івана, потім по секрету сказала, що дружина годує його спеціальними пігулками, і, скоріш за все, ця квартира і майно все потім, після смерті брата, перейде до неї.

Помер фронтовик Іван Сіденко у серпні. Як розповіла його сестра, молода дружина приїхала лише за кілька годин до похорону і сказала їй про те, що брата вже немає.

- Не змогла я по-людськи провести Івана в останню путь. І лежав він на подушках з пір’ям, а не на набитій сіном подушці, і не відспівали його, як у нашому селі заведено. А все майно перейшло молодій дружині.

Мені вже 76 років. Ми старе покоління, яке вже не знається на законах. Важко пересуватися. Почала я по прокуратурах ходити, писати, пояснювати. І що? Дивляться як на стару бабцю, і все. Невже от так все своє життя люди віддали, аби на старості років стати жертвою аферисток? Я прошу людей допомогти мені. Бо Іван, мій брат, ніколи б не мовчав, якби я потрапила в халепу...

Наталя ВIШШ

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк: №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10

Середа, 10 листопада 2004 p.