Газета "Подільська радниця" (м. Вінниця, Україна)

До лелек ми, українці, ставимося по-особливому. Це – виправдано. Адже, згідно з легендами, вони приносять нам немовлят у сповиточках. Вважається, якщо лелеки облюбували обійстя і спорудили на ньому своє гніздо, у родині буде багато дітей і усіх їх рясно благословить Господь.

Аби привернути до свого двору фортуну, чимало господарів власноруч піднімали на стріху чи якесь дерево на обійсті обід від колеса, щоб там гніздилися ці священні птахи. У цьому контексті історія, яку розповіла нам учителька-пенсіонерка із Стрижавки Марія Степанівна Бершадська, мене просто шокувала.

...Вже кілька років поспіль на сухому ясені на околиці Стрижавки гніздилися лелеки. Прилетіли вони і цієї весни. Вивели трьох лелеченят. Цікаво було спостерігати, як дорослі птахи по черзі приносили своїм малятам «сніданки», «обіди» та «вечері». Власне, ненаситний молодняк постійно вимагав їсти, а тому батьки мали один маршрут: гніздо-озеро, гніздо-озеро. Час минав, пташенята росли і вже навіть робили перші несміливі спроби самостійних польотів. Але одного разу... Страшна трагедія спіткала цю лелечину сім’ю: вилетівши з гнізда, пташенята необачно натрапили на електричні дроти і їх убило струмом. За одну мить попадали додолу.

Марно ходили кругом них старші птахи – їх діти не піднялися і не злетіли.

Мабуть, не переживши такої втрати, через кілька днів зникли і дорослі птахи. І ось несподіванка.

- Восени, коли настав час вирушати у вирій, — розповіла Марія Степанівна, — до осиротілого гнізда повернулися батьки-лелеки. Я, коли почула їхнє клекотання, аж зраділа. Але невдовзі моя радість змінилася тривогою, адже час минав, а птахи, мабуть, чекаючи на трьох своїх загиблих діток, не збиралися відлітати у теплі краї. Вже й листя опало, вже й Михайло приїхав на білому коні, а лелеки, пильно вдивляючись у далечінь, чогось чекали. Дива? Воскресіння? Хто ж зрозуміє пташину долю?

Чуйна жінка вже й драбину «доточила», хотіла зняти бідолашних птахів з ясена, щоб не замерзли. Мала намір прихистити їх, до весни протримати у хліві. Але ж дуже високо. Зателефонувала в редакцію: «Допоможіть! Порадьте, куди звернутися. Може, є спеціальна служба, яка б цим займалася. Бо ж пропадуть птахи...» Мало не плакала.

Ми зателефонували в управління екології, потім у відділ заповідної справи, інші природоохоронні служби, пояснили ситуацію. Але скрізь нам ввічливо відмовляли: мовляв, ми такими справами не займаємося.

Лелеки-батьки, як і їхні діти, загинули.

– Спершу десь зник один птах, – каже Марія Степанівна, – А інший, мабуть, то була матір, бо тендітніша, ще кілька днів стояв у гнізді, потім почав хилитися і... замерз. Його тіло і зараз у гнізді.

Звичайно, усе могло б бути по-іншому. І навесні ця лелечина пара, можливо, будила б місцевих мешканців своїм клекотанням. Злетіли б у небо молоді лелечата. Якби... Якби не людська байдужість.

Інна ЧЕРВІНЧУК

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк: №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14, 15

Середа, 8 грудня 2004 p.