Газета "Подільська радниця" (м. Вінниця, Україна)

«Коли я ще був зовсім юним, ми з товаришем вирішили від нудьги влаштувати полювання на котів. То стріляли в них, то повісили одного, а то облили бензином та підпалили.

Увечері до нас додому прийшла Маланка — наша місцева відьма. Ми з Борисом її звали бабка Маланка. Вона зайшла і на мене не дивилась. Розмовляла з матір’ю та плакала. Це її кота ми спалили. Мамі було незручно через мене.

Маланку вона поважала, бо та колись маму від хвороби вилікувала. Лікувала мене від грижі, коли я був немовлям. Мені про це не раз родичі говорили. Бабу цю любили усі і поважали. Здавалося, немає такого питання, яке б не могла баба вирішити: худоба хворіє, дитина чи дорослий – вона все могла.

У селі церкви не було, вона і відспівувала, і хрестила, нікому не відмовляла. Брала за роботу, але все роздавала бідним людям. Чи міг я знати, що то був її кіт? Авжеж, знав, він завжди за нею бігав. Іноді вона тихенько йшла, а він у неї на плечі сидів. Борис був старшим від мене, я йому у всьому підкорявся. Все тоді вийшло швидко, я не встиг і сказати нічого.

- Ось, дивись, кіт відьми, його ми і зажаримо...

Борис згорів у тракторі через декілька років. Про це мені мати розповіла, коли приїхала до мене у «бурсу», у Могилів-Подільський. Я їв пиріжки, які вона привезла, а мама розповідала. Розповіла також, що ще у той вечір, коли приходила до моєї матері, баба сказала, що не може тримати зла на мене, бо я тоді був ще малий. Сказала, що не я придумував котові розправу, не я палив його. Що жила баба з одним котом, любила його, нікому шкоди не робила, усіх годувала, поїла. Мати казала, що знайде їй кращого кота, а Маланка відмовлялася. Сказала, що до матері Борі вона не піде, бо його покарає її «коло», навіть якщо вона не захоче цього. Я тоді спитав, що то за «коло» таке, а мати нічого не відповіла. І рівно через 5 років на Івана Купала, до речі, в той самий день, що й кіт, згорів Борис.

З того часу я почав цікавитися котами і магією, покараннями за смерть котів. І дізнався, що всі, хто задавив або ще якось убив кота, несуть відмітину зла по всьому своєму життю. Все життя їх будуть переслідувати нещасні випадки та напасті. Кіт – подоба домового. Коли переселяються або селяться на новому місці, беруть з собою кота, коли дитина робить перший крок – до неї несуть кота. Кіт не тільки відчуває біду у хаті, але й служить розрядкою. Він треться коло хворих місць людини та забирає велику частину негативної енергії. Також відомі випадки появи кота біля хати як вісника смерті та біди. Він її відчуває набагато краще за собак. Коти знаходять свій дім за тисячі кілометрів, а залишають свій дім, аби померти.

А щодо «кола», яке начебто відомстило за кішку, то я поясню. Коли, наприклад, помирає дуже сильний чаклун або відьма, він може по собі залишити «коло», невидиме для інших, яке слугує щитом та бумерангом. «Коло» залишають перед останнім подихом. Читають його пошепки, воно складається з 77 слів. Кожна відьма знає, коли вона помре, тому розпоряджається своїм часом уміло. Якщо він чи вона хоче залишити «коло», то в нього є достатньо для цього часу. Воно діє, як бумеранг, але з сильнішою силою. У прикладі з Маланкою покарання настало через 5 років, адже кіт був спалений рукою з п’яти пальців. І навіть, якщо вона не хотіла помсти, все одно дія «кола» спрацьовує незалежно від наговорів чи бажання хазяйки «кола».

Завжди треба обачно ставитися до своїх дій, слів, образ. Ми ніколи не знаємо, як сильно заплатимо за свої злодіяння".

Записала Олена ПЕТРОВА

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк: №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14, 15

Середа, 22 грудня 2004 p.