Газета "Подільська радниця" (м. Вінниця, Україна)

До редакції звернулась мати молодої вінничанки. Її єдина донька обрала для себе стежку, якою крокують тільки вибрані. 27-літня Ганна у розквіті молодості, здавалося б, пори надій та сподівань, пішла в монастир. Цим, на думку Євгенії Анатоліївни, вона завдала їй великого болю.

- Ганночка працювала вчителькою в одній з місцевих шкіл, — розповіла матір дівчини. — Я розумію, що їй важко було. Ви, напевно, здогадуєтесь, що нелегкий цей вчительський хліб. Непросто і в особистому житті їй було. Коли та вільна годинка знайдеться? Не було путящих у неї кавалерів, я це бачила. Проте її рішення піти в монастир у мене землю з-під ніг вибило. Я лила сльози, а подумки вмовляла себе, що передумає вона, не піде нікуди. Та як це так, зав'язати собі очі, цей світ, жити в келії та одними молитвами?

Хіба для цього я її народила та виховувала? Вона ж у мене пізня дитина. Чоловік нас покинув, ще коли Ганночці було три рочки. І все я сама тягнулась, думала, буде мені на старість поміч. Онуків мріяла бавити. Проте не втримала я її вмовляннями, поїхала вона. Ми спершу почали їздити в монастир разом з родичами. До нас вийшли і сказали: «Не їдьте, не галасуйте, ваша донька зробила свій вибір. Скільки їй років? Вона вже свідома. Зрозумійте, у кожного в цьому житті є свій вибір. Вона обрала шлях бути з Богом...» Проте як бути мені та всім іншим матерям, діти яких пішли в монастирі?

Так бідкалась літня жіночка. Просила допомоги, просила врятувати її єдину доньку. Тому я вирішила побачитись з настоятелькою Свято-Троїцького жіночого Немирівського монастиря ігуменею Херувимою.

Немирівчани, котрі вказували мені дорогу до монастиря, одразу попередили: «Матушка у нас бойова, вона може керувати будівництвом». Усі мої хвилювання перед поважною духовною особою розвіялись, коли побачила усміхнену моложаву жіночку.

- Перш ніж дівчатка підуть в монастир, вони мають отримати благословення батьків, обов'язково матері, — розповідає ігуменя Херувима. — А якщо батьки далекі від віри, не розуміють вибору дітей, то тут необхідний особливий підхід. Припустимо, що дівчина кохає хлопця, а батьки не дозволяють з ним зустрічатися. Все одно вони ухитряються бути разом, а потім куди вже дінуться батьки?

До того ж, кожен християнин повинен керуватися духовним батьком, і якщо ми йдемо на такий духовний крок, то, перш за все, необхідно його благословення: священика чи монаха, це ми вже обираємо по своїй волі, за своїм бажанням. Коли ж ми залишаємо батьків, звичайно, потрібно і їхнє благословення. Адже вибір чернечого життя — це те саме заміжжя, тільки обираємо ми собі небесного нареченого, вічного, який незмінний, ніколи тебе не зрадить, завжди поруч та готовий тобі допомогти і розіп'явся на хресті заради тебе. Та невже ми своїм життям не можемо трошки угодити Богу?

- Чи бувають випадки, коли все ж таки дівчатка ідуть в монастир без благословення батьків?

- Я вам скажу, що моя мати також мене не благословила спочатку. Вона це зробила тільки через п'ять років. Разом з батьком думали, що у мене тимчасовий вибір. Тим більше, коли я їхала, то навіть не говорила, що в монастир. Сказала, що їду в Київ до дядька, там влаштуюсь на роботу. Так спочатку воно й було, тому що в Києві у ті часи, у 1979 році, взагалі набору не було в монастирі. Про це навіть розмовляти було страшно, вважалось, що це злочин. Мій духовний батько мене благословив, хоча він також не думав, що я залишусь в монастирі. Гадав, що це у мене розвага. Навіть матушка ігуменя, коли я приїхала в Київ у Покровський монастир, через шість років мені сказала: «Невже ти серйозно зробила свій вибір?»

Бо я по натурі своїй комунікабельна, життєрадісна, завжди посміхалась, стрибала та співала... І коли я йшла в монастир, то батько мені сказав: «Я знаю, що ти йдеш, проте через два дні повернешся. Ти не зможеш там». Ось так чомусь всі вважали. Але внутрішній мій вибір був серйозний. І ось зараз керівництво, і директори різних організацій та підприємств кажуть: «Матушко, якби ви були іншою, ми б з вами не порозумілися. Ви просто ввійшли в нашу районну сім'ю».

- А ваша мама приїздила у Покровський монастир, щоб вас забрати?

- Мама через півроку приїхала побачитись. Написала, що їде до мене. Я хотіла її на автовокзалі зустріти. Але вона випередила мене, приїхала за тією адресою, звідки я писала листи. Я прийшла, а вона в моїй келії сидить і плаче, казала, що похоронила мене. Проте через п'ять років, коли моя менша сестра вийшла заміж, у матері змінилась думка. Вони побачили, що все суєта, і батько сказав, що все ж таки я краще вибрала в своєму житті. Бо, як пише апостол Павло: «Замужня турбується про земне, думає, як вгодити чоловіку, має багато турбот та скорбить про дітей. А незамужня думає, як вгодити Господу». І що може бути вище за те, щоб служити своєму небесному жениху?

- Були у вас такі випадки, коли матері приїздили та забирали своїх дітей?

- Є такі випадки, чому ж. Ну, звичайно, кому можна пояснити — пояснюємо, кому неможливо, то ці батьки забирали дітей, і скандали були. От я знаю одного хлопчика у Вінниці. Дитина прагнула протягом кількох років залишитись у монастирі. А батьки — ні, і все. Особливо мати влаштовувала скандал. І все ж таки забрали його. А потім трапилось так, що у під'їзді будинку був вибух. Хлопчик якраз прийшов до свого друга. В той день він постраждав від вибухової хвилі, отримав сильні травми. Тоді, напевно, його мати зрозуміла, що зробила помилку.

Якщо це Божий призов, ми не можемо протистояти. І батьки, коли вони віруючі, повинні розуміти, що дитина обирає краще. А для тих батьків, які не віруючі, для них це, звичайно, трагедія. Таким необхідно пояснювати, що часи змінились.

Проте бувають у нас і такі дівчата, що тікають від своїх батьків, від їх виховання у монастир. І таких зараз навіть більше, ніж щирих. Але їх одразу видно, і довго вони не витримують. Матерям таких кажемо, щоб не плакали, скоро їх діти прибіжать додому.

- У суспільстві існує така думка, що в монастир ідуть з відчаю, а не з радощів.

- Я вам хочу сказати, що той, хто йде з відчаю у монастир, не буде там жити. Бо монастир — це подвиг. Постійні богослужіння, підйом о п'ятій годині. Той, хто іде з розумінням цього, залишається і трудиться в ім'я Господа.

Марина ПУЗДРЕНКО

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк: №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14, 15

Середа, 22 грудня 2004 p.