"В КОНЦТАБОРІ "МЕРТВА ПЕТЛЯ" У ПЕЧОРІ З ГОЛОДУ ПОВМИРАЛИ ДІТИ. заради їхньої пам’яті бережімо те, що святе»
«Купую хліб. Відразу за старою звичкою нюхаю його. Дивляться на мене люди. А я згадую своє дитинство. У нас в хаті стояла піч. Часто я залазила на неї. Там була лежанка, і я в теплі так і засинала.
Повелителькою цієї печі була моя покійна мати. В середу ввечері, на четвер, мама місила закваску для хліба. А в четвер вже розпалювала піч. Діставала із скрині найкраще вбрання. Це була широка в збірку гарна спідниця і біла ткана сорочка. Мама готувала все для випічки. Потім місила закваску і починала ворожити над кожною хлібиною. Змащувала зверху молоком і ставила в піч.
Господи, який п’янкий дух йшов із печі, і яке ж то було свято для душі. А коли хліб вже випікався, то розкладала кожну хлібину на лаву і прикривала великим довгим рушником. Нехай трішки постоїть і вистигне. А ввечері, це вже в п’ятницю, вона його розрізала.
Не можу я всього цього забути: ні маминих вправних рук, ні запаху цього хліба. Мені здавалось, що ні в кого немає такого хліба: високого, пахучого, рум’яного. Старі люди, хто пам’ятає мою матір, згадують, що так, як пекла вона, ніхто не вмів.
Частину хліба мама випікала на продаж. Час був важкий після війни, і потрібно було вижити. Коли вона виносила хліб на базар, то запах його лоскотав ніздрі і ніби припрошував посмакувати. Мамин хліб був найсмачніший. Мабуть, знали її руки якийсь особливий секрет. А я пам’ятаю, що не тільки хліб, але усіляке печиво, в глиняних глечиках каші, бульйони, борщ — все у мами було дуже смачним.
У 30-х роках подались мої батьки з двома дітьми з рідного подільського краю в Крим. Там влаштувались в одному єврейському селі. Батько пішов працювати трактористом, а мама кухаркою.
Спочатку було дуже важко. Але потім у них було власне господарство. Там родина повнилась дітьми. Всі села одне з одним жили дружно, а поряд були і німецьке, і українське, і татарське поселення. Люди там не відчували такого голоду, як на Поділлі, де залишилась жити мамина мама, а моя бабуся. Скільки батьки не просили переїхати її до них, не погоджувалась.
Все казала, що корінням вросла у свою землю. А в 33-му ця подільська земля і прийняла її голодну, опухлу, як і тисячі інших, таких же голодних, як вона. Напевно, ця велика любов бабусина жила і в серці моїх батьків і саме вона покликала в 39-му тата і маму назад на батьківщину.
Приїхали в Тульчин, побудували гарний дім та й зажили добре. Але хто знає, де біда підстерігає.
Настало літо 1941-го року.
Щастя прийшло в дім. Народилась п’ята дитина. Жити та радіти. А тут війна. Велика біда для всіх людей. Погнали батьків моїх разом з дітьми, родичів, земляків в село Печера у концтабір «Мертва петля».
Тут і пізнали ціну шматочкові хліба. Померли діти, залишилась лише сестра Ганнуся.
Ох, якби хоч малесенький кусочок хліба... Батько пішов на фронт. Загинув у Румунії.
А мама до кінця своїх днів збирала кожну крихітку хліба на долоні і все думала, думала...
Мені і своїм онукам говорила: «Діти мої, на світі немає нічого святішого, ніж хліб, бережіть його». А коли вона бачила, як сусіди викидають хліб, то дуже засмучувалась.
Тепер і я, і мої діти та онуки не можемо дивитись на це святотатство.
За старою звичкою я піднімаю шматок хліба, кинутий людьми на дорозі. Виростити хліб — це величезний труд. Без хліба нам — смерть.
Люди, ми ж толочимо святе. А серед нас і нині є голодні. Давайте будемо милостивими, ділімося з ближніми. І нам це повернеться сторицею, адже добро завжди повертається, нехай не одразу, але з часом.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =