Газета "Подільська радниця" (м. Вінниця, Україна)

«Купую хліб. Відразу за старою звичкою нюхаю його. Дивляться на мене люди. А я згадую своє дитинство. У нас в хаті стояла піч. Часто я залазила на неї. Там була лежанка, і я в теплі так і засинала.

Повелителькою цієї печі була моя покійна мати. В середу ввечері, на четвер, мама місила закваску для хліба. А в четвер вже розпалювала піч. Діставала із скрині найкраще вбрання. Це була широка в збірку гарна спідниця і біла ткана сорочка. Мама готувала все для випічки. Потім місила закваску і починала ворожити над кожною хлібиною. Змащувала зверху молоком і ставила в піч.

Господи, який п’янкий дух йшов із печі, і яке ж то було свято для душі. А коли хліб вже випікався, то розкладала кожну хлібину на лаву і прикривала великим довгим рушником. Нехай трішки постоїть і вистигне. А ввечері, це вже в п’ятницю, вона його розрізала.

Не можу я всього цього забути: ні маминих вправних рук, ні запаху цього хліба. Мені здавалось, що ні в кого немає такого хліба: високого, пахучого, рум’яного. Старі люди, хто пам’ятає мою матір, згадують, що так, як пекла вона, ніхто не вмів.

Частину хліба мама випікала на продаж. Час був важкий після війни, і потрібно було вижити. Коли вона виносила хліб на базар, то запах його лоскотав ніздрі і ніби припрошував посмакувати. Мамин хліб був найсмачніший. Мабуть, знали її руки якийсь особливий секрет. А я пам’ятаю, що не тільки хліб, але усіляке печиво, в глиняних глечиках каші, бульйони, борщ — все у мами було дуже смачним.

У 30-х роках подались мої батьки з двома дітьми з рідного подільського краю в Крим. Там влаштувались в одному єврейському селі. Батько пішов працювати трактористом, а мама кухаркою.

Спочатку було дуже важко. Але потім у них було власне господарство. Там родина повнилась дітьми. Всі села одне з одним жили дружно, а поряд були і німецьке, і українське, і татарське поселення. Люди там не відчували такого голоду, як на Поділлі, де залишилась жити мамина мама, а моя бабуся. Скільки батьки не просили переїхати її до них, не погоджувалась.

Все казала, що корінням вросла у свою землю. А в 33-му ця подільська земля і прийняла її голодну, опухлу, як і тисячі інших, таких же голодних, як вона. Напевно, ця велика любов бабусина жила і в серці моїх батьків і саме вона покликала в 39-му тата і маму назад на батьківщину.

Приїхали в Тульчин, побудували гарний дім та й зажили добре. Але хто знає, де біда підстерігає.

Настало літо 1941-го року.

Щастя прийшло в дім. Народилась п’ята дитина. Жити та радіти. А тут війна. Велика біда для всіх людей. Погнали батьків моїх разом з дітьми, родичів, земляків в село Печера у концтабір «Мертва петля».

Тут і пізнали ціну шматочкові хліба. Померли діти, залишилась лише сестра Ганнуся.

Ох, якби хоч малесенький кусочок хліба... Батько пішов на фронт. Загинув у Румунії.

А мама до кінця своїх днів збирала кожну крихітку хліба на долоні і все думала, думала...

Мені і своїм онукам говорила: «Діти мої, на світі немає нічого святішого, ніж хліб, бережіть його». А коли вона бачила, як сусіди викидають хліб, то дуже засмучувалась.

Тепер і я, і мої діти та онуки не можемо дивитись на це святотатство.

За старою звичкою я піднімаю шматок хліба, кинутий людьми на дорозі. Виростити хліб — це величезний труд. Без хліба нам — смерть.

Люди, ми ж толочимо святе. А серед нас і нині є голодні. Давайте будемо милостивими, ділімося з ближніми. І нам це повернеться сторицею, адже добро завжди повертається, нехай не одразу, але з часом.

Бережіть хліб, шануйте це диво, дане нам Богом».

Поліна МУРАХОВСЬКА, м. Тульчин

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк: №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14

Середа, 22 грудня 2004 p.