Газета "Подільська радниця" (м. Вінниця, Україна)

«Я завжди була улюбленою донькою у батьків, мене плекали і любили, і коли я стала дорослою, потрібно було обирати, куди поїхати на навчання. Звісно, ніхто мене відпускати не хотів у інше місто, а тим більше у Київ. Але все ж таки мрії улюбленців виконують. І ось я у Києві.

Величезне місто, стільки можливостей. Усе відкрито, нові знайомства, гуртожиток! Так, гуртожиток не найкращий, кілька дівчат у кімнаті, і все потрібно ділити, навіть одяг, а тим більше — косметику, інколи їжу. Звикала до всього недовго. Тут уже і вечірки пішли: хлопці, спиртне, цигарки. Одного разу прокидаюсь я в чужій квартирі, біля мене незнайомий хлопець. Потім розумію, що я вже не дівчинка, а хто він — не знаю.

На навчання ходила, але не хотілося. Коли тебе оберігають від усього вдома, то на волі відриваєшся. Увесь блиск Києва, дорогі ресторани, клуби та одяг потребують великих грошей. Кожен вечір ми виходили на полювання на багатих кавалерів. Траплялися і не зовсім романтичні хлопці, які, погрожуючи, отримували своє і зникали, через рік не вистачало і пальців, аби порахувати усіх претендентів на роль принца.

Пам’ятаю, як, повертаючись з дискотеки, зловили з подругою «попутку». І коли ми приїхали до гуртожитку, він наказав подрузі вийти, а мені залишитися. Подруга залишила мене, не замислюючись.

Я перестала ходити до університету, а гроші (1000 доларів) за сесію в мене взяла начебто надійна людина і зникла.

Через два роки такого життя моє ім’я знали навіть таксисти, які підвозили подруг на вокзал з гуртожитку і розпитували, чи не тут живе ця дівчина. Секс для мене став як наркотик, були хлопці, з якими ми зустрічалися лише на одну ніч, були й постійні. Я обманювала себе, говорячи, що вони мене кохають, адже бачились ми з ними лише для одного і лише, коли вони хотіли. Потім я отримувала гроші і витрачала їх.

Саме в такий час, коли здається, що життя це жах, з’являється він — хлопець моєї мрії, іноземець, який заполонив моє серце своїм гаманцем. Я переїхала на квартиру, ходила у вишукані ресторани, купувала дорогі подарунки додому. Мільйони троянд він сипав до ніг, дорогі речі. Все це було схожим на казку. Але мені довелося відмовитись від подруг, спиртного, їжі і частих поїздок додому. Я жила у брехні, іноді я не пам’ятала, що кому говорила, тому забріхувалась все більше і більше, я позичала тисячі доларів і не могла їх віддати, тому що і він обманював мене, зникаючи. А він знав про моє минуле усе.

Через півроку він запропонував мені вийти за нього заміж. Звісно, я згодилась, адже про це мріє кожна дівчина. Знайомство з батьками пройшло нормально, мати щаслива, батько теж. Але принц починає поступово то зникати, то в нього товариша вбили, то на нього замах готували. Здавалося, що «принц» бреше більше, ніж потрібно. В моменти, коли він зникав, а я була в квартирі без копійки, проклинала себе за те, що не залишила собі навіть грошей додому приїхати. Все розтринькувалося на дорогий одяг та їжу.

Батьки бачили, що він бреше і що ніякого одруження не буде, а я не могла зрозуміти, що робиться. Те, що пережили мої батьки, напевно, ніхто не пережив за багато років. А коли я обіцяла, що приїду, а в мене не було за що, і я боялась про це сказати батькам — просто вигадувала історії або взагалі не брала трубку.

А вони мені вірили, думали, що ми одне одного кохаємо. Тоді я робила спроби покінчити життя самогубством. Але мої старі подруги допомагали мені, звісно, вони були розумніші і розсудливіші. І коли в мене не було за що купити хліба, завжди допомагали мені. А я цього не оцінила.

В цей момент в мене з’являється нова компанія, вони теж нічого ніколи не робили, сиділи на грошах однієї багатої дівчини, яка в свій час вдало «сполювала». Нам було весело, ми переїжджали з ресторану в ресторан, говорили по секс, одяг. Більше тем ми не мали. Я почала залежати від усіх.

Пізніше з’ясувалося, що мій «принц» ходить у церкву, яка не була православною, де його гіпнотизували. Там він викладав гроші на подарунки для церкви, там йому і знайшли дівчину, яка була донькою одного з прихожан чи пастиря, я точно не зрозуміла. Я навіть кілька разів приходила подивитися на нього з цією дівчиною. Мені ж він потім почав розповідати, що те, чим ми займаємося, це гріх. А от ця дівчина чиста.

Так коханий проморочив голову майже рік мені і моїм батькам. Я страждала, адже все ж таки покохала, а він приїжджав, аби переспати зі мною. Я розуміла, що втрачаю «золотого гуся». Він обрав чисту дівчину для одруження.

Довелось батькам розповісти все і про університет, і про життя. Вони зрозуміли і пробачили. Ні один з моїх дорогих коханців не допоміг мені стати на ноги, лише батьки.

Я вступила до університету. Навіть у два: в один на заочне. І знову у Києві. І знову все розпочалось спочатку. Познайомилась із депутатом і ще з кількома чоловіками, які мають гроші. Хтось наймає квартиру, хтось у ресторани водить, а хтось — так просто.

На навчання потрапляю рідко, важко без грошей. Іноді ненавиджу себе за той час, що гублю. Я вже не можу жити без брехні і грошей, а заробити їх можу лише одним. Дівчата, думайте перед тим, як лягати у ліжко з грошима. Часто мучить совість. Адже іноді гроші можуть як прийти, так і піти, а близької людини біля мене немає. Цю історію можна розглядати як сповідь перед Різдвом. Розумію, що мені потрібна допомога, але де її знайти — не знаю. Хочу вибачитися і перед батьками, і перед подругами, я маю на увазі тих, які ніколи не залишать у скрутний час.

Мені дуже важко на душі, може б, хто відписав, бо поговорити про це з кимось соромлюсь.

Оксана

P.S. Мама збирає для мене «Подільську порадницю», коли вдома — перечитую».

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк: №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14, 15

Середа, 5 січня 2005 p.