Газета "Подільська радниця" (м. Вінниця, Україна)

«Вчені давно сперечаються на тему матеріальності думки. Навіть формулу вивели: думка-слово — дія. Будучи розсудливою жінкою, я ніколи не звертала на все це уваги.

З подругою Ольгою ми товаришуємо давно. У неї народився син, і я стала йому хрещеною матір’ю, оберігала його від усього, допомагала їй. Потім познайомилась з юнаком, вийшла заміж, відгуляли весілля. Я завагітніла, народила доньку. Ольга одразу ж заговорила про весілля наших дітей. Вона постійно виношувала цю ідею. Діти підростали разом. Ми ніби були сім’єю.

Діти ростуть швидко, ось вони вже і зустрічатися почали. Син Олі пішов у армію, моя дівчинка була показною, знайшла собі кавалера одразу ж. Він і багатший був, і розумніший. Звісно, не хотіла я подругу ображати, але я бажаю щастя своїй дитині. Ольга так і ходила до нас у гості, і все ще мріяла про одруження наших дітей. Повернувшись з армії, син приїхав уже з невісткою. Для моєї подруги це було дуже важко, вона зненавиділа свого сина та невістку.

Її невістка не могла виносити дитину. Тобто вагітніла, а дитину виносити не могла. Так було три роки підряд. Вони їздили по лікарях. Я як хрещена мати позичила йому гроші на лікарів. Дівчина, нарешті, завагітніла, але не могла народити, з дитиною вона ходила майже півтора року, люди вже висміювали молоду пару. Син Олі почав пити, заливати своє горе. Ходили у церкву. Просили усіх про допомогу.

Я дивилась на все це, і мені хотілося плакати, нарешті я набралась сміливості і поїхала у район до бабки. Взяла фотографію похресника.

Вона мені розповіла таку історію: його мати досі мріє про одруження наших дітей. І що вона настільки сильно вірить у цю думку, що не може від неї відмовитись. Через це і всі біди. В неї сильне біополе, яке справджує усі її думки, навіть погані.

Попросила їхати додому, а вона нехай почне читати молитви, які допоможуть. Сказала, що вона буде мені дзвонити, чи прийде і скаже, що їй дуже погано. Але я повинна мовчати кожного разу, як вона буде це говорити і не розділяти з нею її болю. Сказала, що вона так зробить два рази. А на третій розповість про свої думки. Також попросила усіх потім зібратись за одним столом.

Я поїхала додому в очікуванні дива, хоча, чесно кажучи, всьому цьому я не повірила. Але тут розпочинаються дзвінки моєї подруги. Вона все розповіла мені на третій дзвінок. Я була вражена, що все це дійсно є і що та бабуся мені сказала правду.

Потім я запросила всіх на вечерю за один стіл. Тут було найцікавіше. Її син встав і сказав такий тост, від якого усім стало моторошно. Він сказав, що ніколи не покине своєї дружини, навіть якщо у них ніколи не буде дітей. Його мати, моя подруга, після цього тосту розплакалась. Встала і промовила, що їй соромно за свої думки, що вона не розуміла, на яку небезпеку наражала дітей своїми думками.

Я сиділа, розуміючи, наскільки серйозно своїми думками можемо змінювати долі. Не можна думати про погане, адже ми можемо матеріалізувати свою думку. Потрібно виважено говорити і думати».

Мирослава, Шаргород

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк: №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14

Середа, 5 січня 2005 p.