Газета "Подільська радниця" (м. Вінниця, Україна)

О! Це був невимовно гарний палац, живе втілення гармонії і краси, наповнений дорогими картинами, розкішними меблями і м’якими килимами, колонами і ліпленням, кришталем і порцеляною, кроками господарів і їхніх гостей, музикою оркестру, іржанням коней і шумом коліс екіпажів біля під’їзду... Геніальна фантазія архітектора і руки людей створили цю довершену красу і передали її нащадкам.

Історію унікального палацу описав польський професор Тадеуш-Стефан Ярошевський, котрий випадково в дитинстві почув про Чорноминський палац і потім все життя присвятив розвідкам про нього.

Колись Чорномин називався Розбійна і входив до володінь генерал-губернатора Волинського і Подільського Т. Тутолміна (1739-1809 р.р.). Незадовго до його смерті Розбійну придбав Миколай Чарномський, уповноважений гречанки Софії Потоцької і нібито був близький з нею, третьою дружиною Станіслава Щенсного Потоцького. Антоні Хращевськи, конторщик у маєтку Потоцьких, так пише про неї: «Він (Миколай Чарномський), будучи уповноваженим і маючи можливість асигнувань у касі, якось захопив чималу суму на доплату до чудового помістя, купленого у Тутолміна. Після такого зловживання Потоцька відсторонила його від каси. А він почав поступово віддалятись від своєї дами. Вибудував у придбаних володіннях розкішний будинок, у якому кожне віконне скло у бронзовій оправі коштувало 60 рублів сріблом. Збудувавши таку розкішну «клітку», він одружився з Кларою Ярошинською. З того часу Потоцька залишилась вдовою насправді».

З таких незвичайних обставин почалась велика фортуна Чарномських, таким було джерело коштів на будівництво Чорноминського палацу, який свого часу сприймали за восьме диво світу.

Датою будівництва палацу вважається 1820 рік. Сам Франческо Боффо керував будівельними роботами. Боффо, родом із Сардінії, займав посаду головного архітектора Одеси. Серед його творінь — палац графа Воронцова в Одесі, а також палац у Криму. Чорноминський палац Боффо поставив на схилі пагорба серед величезного парку. З обох боків будинку – колонади, по шість і вісім колон відповідно.

Від великої кількості палаців, розсипаних по території Речі Посполитої, Чорноминський відрізняється двома особливостями. По-перше, під’їзд до палацу знаходиться біля бічного фасаду (там ще збереглась старовинна бруківка), а по-друге – та сама подвійна колонада, котра опоясує палац з двох боків. Для тих часів таке проектування було незвичним. Зовні Чорноминський палац дуже схожий на Білий дім у Вашингтоні, тому історики часто називають його «Палац з двадцятидоларової банкноти».

Ставши господарем маєтку, Чарномський змінив назву села Розбійна на Чорномин, можливо, щоб попередня назва не асоціювалась у сусідів із особою хазяїна (якщо взяти до уваги спосіб здобутку грошей). У Чорномині Миколай процвітав, своїх дочок Аліну і Матильду він вдало видав заміж за багатих землевласників Подільського краю.

Успадкував Чорномин його син — Миколай Генрік Чарномський, сноб, «хворіючий» аристократією, одружений з графинею Шембек. Миколай Генрік дуже сильно підняв значимість Чорномина, поставивши тут у 1859 році завод з виготовлення цукру-рафінаду. Площа землі, яка належала Чарномським, складала майже 4000 га. На території Чорномина знаходилась станція Попелюхи Одеської залізниці, яка полегшувала комунікацію і забезпечувала зручний транспорт для вивозу зерна і цукру. Миколай Генрік Чарномський мав сина, знову Миколая, вже третього в роду, і дочку Марію, яку видав у 1881 році за графа Станіслава Водзінського. Поступово, але наполегливо, Чарномські наближались до кістяка родовитої аристократії.

Видатний польський письменник Ярослав Iвашкевич відвідав садибу Чарномських влітку 1916 року, тобто незадовго до її кінця. «Iз Гонорівки ми здійснювали прогулянки в різні боки Поділля, — згадує він. — Найбільше запам’ятався похід у Чорномин. Палац розташовувався серед прекрасного парку, котрий переходив у ліс, його оточення було монументальним, а сам двір був розміщений на широку ногу, ніби двір якогось удільного князя.

Нікого в домі не було. Але ми оглянули всю садибу і вислухали легенди про життя цього дому. З усієї пишності і розкоші найбільш за все мене захопив каретний сарай, в якому розміщалась незчисленна кількість екіпажів найрізноманітнішого калібру і розряду: карети, американські коляски, що могли бути зрушені з місця хіба що вісімкою коней, ландо і прегарні чудові брички. Усе минуле ХIХ століття було представлене у цьому каретнику. Надовго ще в мене залишався запах шкіри, якою були оббиті візки. Великі конюшні-музеї Зальцбурга і Відня у Австрії нагадували мені згодом Чорномин, але вони не мали такої «екіпажної симпатії», яка виникла у мене там раз і назавжди».

Тадеуш-Стефан Ярошевський із звичайного хлопчика став професором, і на схилі років відвідав разом із своїми студентами Україну, щоб побачити казковий, незрівнянний, фантастичний палац! Польськими туристичними бюро він мав бути включений до «золотого кільця» як найвидатніша споруда Правобережної України, колишній острівець розквіту культури Речі Посполитої. Але...Коли постарілий Тадеуш Ярошевський приїхав-таки в Чорномин, він завмер з жалю. Це було важке розчарування — побачити занедбаний палац, який потребує реставрації, розбиті дороги, які потребують ремонту... Поляки визнали Чорноминський палац таким, що не відповідає вимогам туризму.

Сьогодні розкішна будівля красива тільки здаля. Особливо коли настає синій вечір, а за ним ніч, і старовинний палац засинає разом з усіма дамами і кавалерами, віддзеркаленими у його вікнах.

Спи, красеню! I чекай палкого серця, яке покохає тебе так гаряче, як колись малий Тадзьо Ярошевський закохався в Палац Своєї Мрії. Може, для когось стане справою життя повернення з небуття Чорноминського палацу? Бо вже досить руйнувати і плюндрувати, пора оцінити, зберегти і відновити ті багатства, які маємо на рідній землі.

Iрина ЗОНОВА-КАРМАЗIНА. Використані матеріали брошури «Iсторія села Чорномин»

P.S. Мої батьки працювали на Чорноминському цукрозаводі до і після війни. Батько звідси пішов на фронт, а мама з бабусею і старшою сестрою зустрічали тут незабутній День Перемоги 9 Травня 1945 року. Розповідали, що при початку радянської влади, коли ще була жива стара вдова-графиня, почав засихати родовий дуб Чарномських. Графиня звеліла покликати сільських дідів, і ті порадили, як врятувати дерево. Кругом дуба викопали канаву, потім забили вола і прикопали шматки свіжої яловичини разом з кров’ю. Дуб «напився-наївся» і одужав, засохле гілля знову зазеленіло.

Зараз про родовий дуб графів Чарномських в селі ніхто не знає. Чорноминський цукрозавод «пустили під ніж» і порізали на металобрухт одним з перших під час «дикої приватизації». Нині багато чорноминців шукають кращої долі за кордоном, а решта – безробітні, виживають тільки за рахунок натурального господарства. Голова селищної ради Надія Тодоровська вважає, що село відкинули в часи середньовіччя...

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк: №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10

Середа, 19 січня 2005 p.