Газета "Подільська радниця" (м. Вінниця, Україна)

«Дорога редакціє!

Вже 10 років, як я кожну середу біжу купувати газету, бо без неї не уявляю свого життя. Це від чистого серця, бо зараз у нашому житті такої правдивої газети, яка відкриває душу, мабуть, немає. Я люблю «33-й канал», «Подільську радницю», «Молодіжну газету» вашого видавництва.

А що мене змусило до Вас написати – це сімейні проблеми, я дуже хотіла б, щоб мені допомогли читачі, бо я «божеволію».

Трошки про себе.

Я вчилась у сільській школі, вчилась не дуже, бо займалась господарством, батьки були на роботі. Я маю ще брата, старшого за мене.

Коли я була маленька, до року життя, за батьківськими розповідями, брат мене любив як сестру. А як йому було 6 років, він підпалив хату, мене врятували напівживу. Йому батьки пробачили, бо як він втік з дому, його шукали всі родичі. Ми залишились без даху над головою, перебрались у хлів, де тримали худобу, і батько всіма силами зводив нову хату.

В шкільні роки, коли ми підросли, батьки були по роботах. Брат показував себе старшим і робив все, що йому заманеться, наказував робити те, що йому батьки сказали, а як я не покорялася, він мене бив ногами. Дивився «бокс» або якийсь «бойовик», тренувався наді мною, а коли став старшим, то роздягав мене і роздивлявся. Я тікала, коли встигну — вистрибну в кватирку і втечу до сусідів, але я соромилася це розказувати. Якось набралася сміливості і розповіла батькам. Він сказав, що вб’є мене.

Я думала: хай краще вб’є, ніж так знущатися. Батьки його любили, бо він часто хворів. Батько його побив, але це ненадовго, знову те саме, і він мене бив, коли казала, що розкажу батькам. Не раз я відчувала біль, як бив по печінці. Коли ми стали дорослими, він пішов в армію, і я віджила. Та коли повернувся, почалося все знову. Я молила Бога, щоб він або я одружилися, бо вже нестерпні ці катування. Після училища пішла в 16 років на роботу, стикалась по квартирах, не хотіла їхати додому. Я познайомилась з хлопцем, через рік ми одружилися (нам було по 17 років), і тоді мої страждання закінчились. Жила по квартирах, потім, коли чоловіка забрали в армію, влаштувалась на роботу, щоб дали мені кімнату «службову». Так я і жила сама, і чесно чекала чоловіка з армії. Коли чоловік служив, мій брат одружився. Я зітхнула з полегшенням. Чоловік відслужив 1,5 року, через рік у нас одночасно, різниця в 2 місяці, народились сини, але в мене до брата охололо сестрине серце, оскільки він ще з дитинства знущався наді мною.

Після року сімейного життя він розлучився з дружиною через горілку і тому що він не любив працювати, міняв роботу кожних півроку.

На прохання батьків він виїхав, бо погрожував першій дружині, крав у неї, що йому заманеться. Виїхав, влаштувався на роботу, там познайомився з жінкою з двома дітьми, жінка чудова була трудівниця. Він рік тримався, а потім через горілку і друзів кинув роботу, жив на її плечах. Дивився за хазяйством, вона просила – сиди вдома, працюй біля господарства, тільки не пий. Він відчув волю і вночі почав ходити і обкрадати людей, крав всякі пилочки, замки, дрібні речі і продукти харчування, жив на горищах, у лісі. Пішов від дружини. Вона думала, що він у нас.

Коли написала листа, ми відписали, що його нема, а він був у батьків, на горищі тиждень жив і крав з погреба картоплю, закрутки, в людей консерви, потім – по магазинах. Піймали його, посадили, відсидів 3,5 року. Батьки не хотіли такого сорому, відкуплювали його, але марно, він сидів. До нього їздили, возили передачі. А в мене були проблеми з житлом, і батько в цей час вирішив мені побудувати «времянку» в селі. Дали мені ділянку, і трошки ми з чоловіком, трохи батьки допомогли, збудували «времяночку» невеличку, на 2 кімнати, а я батькам допомагала доглядати їх городи, робила ремонти. Вони любили мене, бо син їх осоромив. Коли він прийшов з «тюрми», батьки до мене охололи, бо вони його давно не бачили, і він у них хороший син. Тепер він краде «втіхаря», батьки сваряться, він їх не слухає і лякає, що вночі спалить їх з хатою, а сам повішається. Мене вдарив, сказав, що вб’є і мене, і дітей.

Тепер він побачив, що ми залякані, то він герой, і сказав, що будуватись не буде, бо коли батьки помруть, йому дістанеться їхня хата.

Мама йому каже, що ця хата дістанеться онуці, моїй другій доньці, а тобі побудуємо. А він збісився і сказав, мовляв, тут буду тільки я, інакше спалю хату. У нас сіно на хаті, і балон газу, і батьки бояться, що спалить, а сам повішається. Всі його бояться, а він живе – сам пан, сам хазяїн.

Допоможіть, порадьте, як мені захиститись від брата!!! Адресу боюсь писати, бо він вистежить, то від нього можна чого завгодно чекати.

Дякую і люблю»

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк: №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14, 15

Середа, 2 лютого 2005 p.