"ОХОРОНЦІ ПІДПАЛИЛИ КЛУНЮ, ХТО ВИСКАКУВАВ - РОЗСТРІЛЮВАЛИ. Багато років рідня не знала про долю нашого земляка, поета Володимира Свідзинського
Все завмирає навколо, все очі звертає на мене:
Татарське зілля, верби, купини.
Джміль налетів відкілясь, як вихор,
Зв’язав наді мною огнисту спіраль,
Повну гучання і гомону,
I зник раптово в ранішнім блиску.
I знову тихо кругом...
Володимир Свідзинський
«Світ Свідзинського — увесь вощаний, медовий, росяний, обважнілий, волохатий, як джміль...»
Василь Стус
Вони обоє — наші земляки, їхні вірші — у шкільній хрестоматії для 11-го класу.
Близько 20-ти років досліджує життя і творчість видатного українського поета Володимира Юхимовича Свідзинського його земляк, заслужений журналіст України Володимир Очеретний. Ось що він розповів:
– Володимир — син священика з села Маянів, нині це бригадне село Тиврівського району. На жаль, там абсолютно нічого не залишилось із його спадщини, і місцеве населення не знає про цю видатну особистість. Радянська влада розгромила церкву, де служив його батько, не залишилось і будинку, в якому жила сім’я Свідзинських — батько, мати, п’ятеро братів і сестра. Батько, Юхим Свідзинський, закінчив духовну семінарію — на той час він мав блискучу освіту! А ще він віртуозно грав на скрипці — адже з семінарій просто так не випускали у світ церковних служителів. У матері був чудовий голос, і, де б родина не жила, вона всюди співала в хорах.
Маянів у ті часи жартома називався не «церковний приход», а «церковний розход», тому що для великої сім’ї тут не було достатніх прибутків. Володя вступив на навчання до Тиврівської бурси. Це був цікавий, незвичайний юнак, справжнє «дитя природи». Подільська краса і мальовничість напоїли його чарами і снагою на все життя. В його віршах така образність, така мова, яку зараз і не зустрінеш:
Наклав на лук очеретину, засмолену в кінці,
Переспівала гай високий і впала на луці.
А там ходив товар безглуздий, лінива рогота,
Та й потрощили цівку-стрілку повільні копита.
Шкода мені... А я так пильно оглянув очерет,
А я до сонячного блиску метав співучий лет.
Ти, зраднице, ти, смоло чорна, кладу на тебе гнів.
Навіщо я дитину літа у тьму твою вмочив?
Після закінчення Тиврівсь-кої бурси Свідзинський навчався у Кам’янець-Подільській духовній семінарії, успішно здав всі екзамени. Вступив у Київський комерційний інститут, а тут революції, війни... В 20-ті роки Володимир повернувся у Кам’янець-Подільський, на той час — значний культурно-освітній центр Української самостійної держави. Працював у видавництві, робив переклади, писав:
О, горе, горе, не спить земля!
Смутно рипить важкий журавель,
Вітряк стрясає сухими кістьми,
Болісно стогне караката верба,
А в неї серце дуплом розколене.
Правда, його вірші не були схвалені, і за життя поетові так і не довелось почути в офіційній критиці заслужено високих оцінок.
Потім була робота у львівському видавництві, а в 1925 році Володимир Юхимович з сім’єю переїхав у Харків. Його творчість розквітла. Він працював у Спілці письменників України, очолюваній у ті роки Юрієм Яновським. Його стіл стояв у крихітній кімнатці, поряд було робоче місце Павла Тичини. «Незрівнянно тонкий поет, глибокий філософ», — так характеризував Тичина свого сусіда Свідзинського.
Але митець вже давно був «на гачку» в НКВС за «інакомисліє і націоналізм». Він потрапив у маховик репресій, і восени 1941 року, коли німці підходили до Харкова, Володимира заарештували. Свідзинський загинув на станції Куп’янськ Харківської області. Три сотні арештантів після цілоденного пішого переходу загнали в стару клуню, замість постелі дозволили взяти по оберемку соломи. Втомлені люди позасинали, а охоронці підпалили клуню... Тих, хто вискакував, розстрілювали. Врятувався лише один чоловік із трьохсот, він і розповів про трагедію.
Більш докладно життя Володимира Свідзинського описане в книзі, вінницьких авторів — Костянтина Завальнюка, Володимира Очеретного і Вадима Клименка. У вересні 2005 року — до 120-річчя з дня народження поета — книга побачить світ.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =