Газета "Подільська радниця" (м. Вінниця, Україна)

З біблійних часів і дотепер священики — люди особливого, божественного призначення. Але вони різні. Є серед них і праведні, і... хоч мають бути, згідно із Святим Письмом, і праведними, і непорочними всі. За часів Російської імперії священики часто жили не лише з милостині, а були капіталістами, землевласниками — багатими людьми. Радянська влада у них забрала власність, перетворивши у пролетарів. Її, атеїстичної грішниці, вже давно нема, надворі знову дикуватий капіталізм процвітає, а священики, здебільшого, як були радянськими пролетарями, так і залишилися... Не всіх влаштовує такий соціальний статус, і вони підправляють його в різний спосіб... Про нелегальну торгівлю високопоставлених церковників спиртним, іншими товарами час від часу з’являються скандальні статті у нашій і російській, зокрема, пресі. Деякі священики меншого калібру роз’їжджають на іномарках і... торгують не лише церковними іконами, а й церквами... На щастя, таких не так вже й багато, Бог їм суддя... Отець Георгій два роки, починаючи з 1989, служив солдатом у військах особливого призначення, тих, які свого часу етапували, катували і розстрілювали священиків... Каже, що ніскільки не жалкує, що пройшов і цю важку солдатську службу. Після повернення з армії допомагав у церкві своєму батькові — відомому в області священикові, закінчив Київську духовну семінарію і зараз є настоятелем приходу в Ямполі. – Отче Георгію, священиком бути важко чи легко?.. – Хрест священика... Це найважчий хрест, найважча робота з усіх робіт. Це служба людям і Богу. – Деякі кажуть, що священики живуть дуже добре, вони мають багато грошей, у них добрі побутові умови... – За кожну копійку священик повинен відповідати як перед людьми, так і перед Богом. Зараз священики живуть так, як живе більшість наших людей, а ви знаєте, як вона живе... Це колись, при царській владі, вони багаті були. Мали навіть фабрики, заводи, ліси, поля, ставки.., а зараз, якщо навіть і має щось священик, то він ділиться із народом... – Отож тим молодим людям, які в наш час йдуть у священики, сподіватися на великі заробітки не варто? – Звичайно, ні. В церкві звичайна людина, бува, побачить то те, то інше... і їй здається, що наша служба пов’язана з грошима, приносить великі доходи. Але це не так. Кожна копійка милостині на рахунку. Вона йде то на недільну школу, то на єпархію, на всякі інші церковні потреби. І, звичайно, як сказано в Святому писанні, і священик живиться від жертовника. Але це, якщо можна так сказати, скромна плата за дуже і дуже важку працю. Адже священик від початку своєї служби і до кінця свого життя, образно кажучи, «стоїть по стійці струнко», як перед людьми, так і перед Богом. – Ви настоятель храму... Тут, як кажуть, не лише духовна служба, але й обов’язки суто господарського плану. – Нещодавно ми завершили перекриття купола храму. Наша стара церква помолоділа, оновилася. Але це аж ніяк не відволікає від головного — служіння Богу. Наприклад, на Різдво ми почали службу о четвертій годині ранку і закінчили о дванадцятій годині дня. А це й стояння, і молитви — розмова з Богом... О шістнадцятій годині почали вечірню службу і закінчили десь о двадцятій... А між Богослужіннями в церкві — похорони померлих, хрестини... – Під час Богослужіння священик не має права сісти? – На Кафізмах можна сісти, це на вранішній, тоді може священик трішки відпочити, набратися сили, але, сидячи, він молиться. А в цілому на службі стоїть на ногах по п’ять-шість годин. – До церкви приходять різні люди... Є погані погляди, впливи... Ви відчуваєте все це на собі? – Церква — це духовна лікарня. І, звичайно, сюди приходять всі, в тому числі, і хворі люди. Але я не знаю випадку, щоб священик у церкві від них захворів. – Православних священиків, таких, як і ви — Московського патріархату, в Україні кілька тисяч. Скажіть, є серед них, м’яко кажучи, випадкові люди? – Так, як і скрізь... Звичайно, є... Є такі, про яких мій батько казав, що вони служать «не ради Иисуса, а ради хлеба укуса». – Що ви відчували при спілкуванні з такими людьми?.. – Відчувалося, що ці люди... далекі від Бога. Що їм приємніше говорити про матеріальне, про земне, а не про небесне. – А вони розуміють, що творять?.. Адже перед Богом неможливо нічого приховати, Він все знає. І ось священик здійснює якийсь гріх, скажімо, продає церковні ікони чи цілі парафії, пиячить чи займається перелюбством... Це не той грішник, що не усвідомлює, що грішить, а якраз той, що знає ціну своїй гріховності. Як ви вважаєте, що думають такі люди, на що вони надіються?.. – Просто вони невіруючі люди. В них немає віри, і вони живуть сьогоднішнім днем. Між тим, цар Давид називав безумною людину, яка не вірить у Бога... – Ваш батько більше тридцяти років відслужив священиком. Що вам у ньому найбільше запам’яталося? – Кожного ранку спершу він читав вранішні молитви, поминав своїх прихожан, людей, яких знав — за здравіє, а потім — за упокій, читав Євангеліє і лише після того приступав до звичайної домашньої роботи. Молитви його вдома перед обідом, вечірні молитви... це мені найбільше запам’яталося. Саме це, здається, ніколи не забудеться. А ще запам’яталися його слова — якщо я й не стану священиком, то щоб був людиною, робив добрі справи, лише б зла не робив. – Що ви думаєте про сьогоднішню церковну ситуацію в Україні? – Місія церкви рятувати людей, виводити їх в Царство Боже буде продовжуватися, незважаючи на ці труднощі. – Єдина православна церква в Україні можлива? – Є митрополит Київський і всія України Володимир, є Священний Синод, є патріарх наш Алексій, їм вирішувати ці питання, а нам — молитися... – Як правило, кожний великий народ має свою помісну церкву... – У нас є єдина Соборна Апостольська Православна Церква. – Але ж Московського патріархату... От сьогодні, під час Літургії, ви молилися за патріарха Московського і всія Русі Алексія Другого. А чого ж так не складається, щоб ви могли молитися... за Київського патріарха і за братні православні церкви?.. Хіба це був би дуже великий гріх, якби була Українська Православна Церква, як от румунська, і окремо — братня російська православна церква, як і інші?.. – Така, напевне, воля Божа, що три народи повинні бути воєдино... Може, колись прийде час, що і патріарх буде в Україні. На все воля Божа. Але зараз немає сенсу нам розділятися і будувати свою церкву. До того ж, наша, існуюча сьогодні, церква, на чолі з митрополитом Володимиром, є самостійною церквою. – Не є секретом, що Російська Православна Церква з давніх часів була підлегла владі, була дуже заполітизованою. І не лише російські царі керували патріархом, а й радянська влада. Скажімо, якщо є Папа Римський у Римі, то ним не керує верховна влада Італії. А Алексій Другий, як ми бачимо, дуже дослухається до того, що бажає і чого хоче влада у Кремлі... Скажімо, під час минулих наших президентських виборів президент Росії Путін двічі їздив в Україну і підтримував Януковича, потім достроково вітав його з обранням, а в багатьох православних храмах української церкви Московського патріархату були виявлені великі поклади агітаційної російськомовної літератури за того ж кандидата... По суті, російська церква у нас на Україні виконувала політичну волю російського керівництва... Як це пояснити? – Я до політики не торкаюся. Але знаю, патріарх Алексій розумна, глибоко віруюча людина. І він сам керує церквою, і молиться за владу і воїнство її... І я не думаю, що він би слухав... Якщо його направляють на хороше щось, то він, звичайно ж, слухає, а якщо на погане, то він не слухає, тому, що він сам як церквою керує, так і життям своїм... – Отче Георгію, ще кілька років тому в Україні було дуже гостре протистояння між Київським і Московським патріархатом. Зараз, слава Богу, все менше й менше цієї агресії... Патріарх Київський Філарет і митрополит Володимир хай, можливо, ще не вітаються, але вони, бачимо по телевізору, не раз сидять на форумах поряд в одному залі... Як ви думаєте, буде все-таки порозуміння релігійне, духовне між керівництвом цих двох патріархатів в Україні, адже з обох боків, як мені здається, поважні дуже люди, високоосвічені, українці... Вам би хотілося такого порозуміння? – Вже все зроблено... Російська православна церква відлучила Філарета від церкви, дала йому анафему... А порозуміння... не буде... – Анафема... — це дуже серйозний крок... Але я не буду називати багато, назву лише одне прізвище людини, на яку російська православна церква наклала анафему... – На Льва Толстого?.. – Я не стану говорити за Толстого. Це їх великий всесвітньовідомий письменник, філософ, теолог, хай вони з ним розбираються, як знають... А скажу про гетьмана України Івана Мазепу, який будував церкви, школи... Зараз це далеко не остання людина в нашому народі — Іван Мазепа. До чого він, зокрема, прагнув, воно через кілька століть збулося — незалежність України. І тепер запитується: а за що ж, власне, його піддавали анафемі? Хай навіть він зрадив царя — політика, дії якого по відношенню до України також не дуже чесними були, але ж Мазепа Бога не зраджував!.. Та й з тією ж Швецією Росія зараз у дуже добрих відносинах... Тобто, російська православна церква сама ввійшла з цією своєю анафемою в тогочасну короткострокову політику і стала заручницею її назавжди, адже Мазепу не воскресити і неможливо в нього попросити пробачення навіть Алексію Другому... – Я думаю, що вирішувати такі питання Богові і тому, хто дав цю анафему... – Отож, у Денисенка, Філарета... є повернення назад від анафеми?.. Таке в принципі можливе, поки він ще живий, а не мертвий, як Мазепа?.. – Він вчинив дуже страшну подію — розкол у Церкві. А сказано, що розкол не змивається навіть мученицькою кров’ю. Але я собі думаю, якби Філарет покаявся, примирився з Богом, людьми і пішов взагалі з церковної арени і, як сказав покійний Феодосій, митрополит Полтавський, щоб він викопав землянку і там молився, і якби Бог почув цю молитву, то, може б, й простив йому... – З-поміж іншого, Філарет був ректором духовної семінарії, в нього вчилися дуже багато діючих сьогодні священиків, за ним пішли багато їх і молоді йдуть зараз. Як цим людям бути, хто вони?.. Ви відчуваєте, що це протистояння — біда велика нашого народу?.. – Це дуже страшно для нашого народу, України... Але я думаю, якщо ми будемо щиро молитися, то Бог почує наші молитви і сам залікує цей розкол чудесним чином.

Василь КІЗКА, Миколаївська церква, Ямпіль

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк: №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14, 15, 16, 18, 21

Середа, 16 лютого 2005 p.