Газета "Подільська радниця" (м. Вінниця, Україна)

Леонід Цимбалюк ніколи не складав клятви Гіппократа. Раніше це не було прийнято. Але за 43 роки роботи на медичній ниві здобув звання Заслуженого лікаря України, доріс до завідуючого хірургічним відділенням Хмільницької районної лікарні, виховав 49 молодих хірургів, зробив 12 тисяч стаціонарних та 13 тисяч амбулаторних операцій. Якщо врахувати, що нині у Хмільнику мешкає близько 26 тисяч населення, то, образно кажучи, під його скальпелем побували майже усі хмільничани... Свого часу до Хмільника за ним приїздив сам Шалімов, пропонував кар'єру в області. Але переманити «перспективного кадра» не вдалося.

Інший, може, й жалкував би, що втратив такий шанс. Але тільки не Леонід Тимофійович.

- Значить, я більше потрібен тут, — каже.

У Хмільнику і справді не уявляють хірургічного відділення без Цимбалюка: дуже уважного до хворих, вимогливого до підлеглих, щирого, доброго і дуже порядного.

- Він не просто один з корифеїв нашої лікарні, — сказав головний лікар Сергій Бондарчук, — він — гуру для усіх хірургів району. Адже очолюване ним відділення, починаючи з 72-го року, 11 разів виборювало перше місце в області. Сам він з 94-го ходить у «заслужених», а у 2000-му виборов звання «Кращого лікаря Вінниччини»...

Втім, для самого Леоніда Цимбалюка більше важать, мабуть, не звання чи ранги, а усміхнені обличчя його видужуючих пацієнтів. На його робочому столі я помітила крихітного іграшкового ангелочка.

- Це одна жінка мені подарувала. Я оперував її батька. Дрібничка, але для мене ця іграшка-символ дорожча за державну нагороду.

«Надавати допомогу усім так, ніби це твій родич»

Цьому золотому правилу Леонід Цимбалюк не зраджує ніколи.

- Я знаю, що у першу чергу я — лікар, — каже. — Але був у мене один випадок, коли відчував відразу до чоловіка, котрому надавав допомогу. Ні-ні, руки зробили йому все професійно. А ось душа — протестувала. Той чоловік щойно повернувся з тюрми, де сидів за убивство дружини. То діти помстилися за матір: порубали йому сокирою голову.

Цікаво, що Леонід Тимофійович з учительської родини. Батько до війни був директором школи у Мурованокуриловецькому районі (до речі, могилу загиблого у 44-му під час Великої Вітчизняної батька він розшукав аж у 78-му, у Тирасполі), мама — учителькою. Міг би продовжити педагогічну династію і він. Але те, що став студентом Чернівецького медичного університету, вирішив випадок.

- Якось у школі ми з хлопцями влаштували змагання з боротьби. Тричі я «клав на лопатки» свого суперника, але він наполіг на ще одному поєдинку. І ось на 4-й раз цей хлопчина невдало падає, і — перелом руки. Знаєте, я сам возив тоді його в район до лікарні. Бачив, як накладали гіпс. Ото, певно, запало так у душу, що й вирішило у подальшому мою професійну долю. А ще у нас сусід працював фельдшером, теж, очевидно, якось відклалося у підсвідомості.

Леонід Тимофійович і досі пам'ятає одну унікальну операцію. То був 1964-й, він працював тоді у м. Бобровиці Чернігівської області.

- Зателефонували, що погано з жінкою, мовляв, підозра на позаматкову вагітність, — пригадує. — Беру з собою трьох медсестер, інструменти, кров для переливання. А до того села — кілометрів зо 20 їхати. Саме весна, дорога розгрузла, багнюка. Але ми усі на трактор — і вперед. По дорозі ще «сіли» у канаві, довелося іти по інший трактор, аби витягнув. Якось таки добралися. Приїхали додому до хворої, а обличчя тієї бідолашної жінки, як воскове, — стільки крові втратила. Чесно скажу: не знаю, як я у тих умовах взявся за таку складну операцію. Бо ж оперував, оскільки жінка була нетранспортабельна, вдома на скрині, при світлі гасової лампи (електрики по селах тоді ще не було)! Під вікном родичі голосять, а я оперую. Зробив усе, «викинув» трубу, цілу ніч біля тієї жінки просидів. Вже й забув про ту екстремальну операцію, як десь через місяців 8 приходить до мене в кабінет гарна жінка: «Упізнаєте? Операцію на скрині пам'ятаєте?»

Легенда про короля і блазня

Її часто любить повторювати Леонід Цимбалюк. Якось у суперечці королівський блазень сказав, що найпоширеніша професія у світі — лікар. Король не погодився з цим, адже у ті часи один лікар припадав на десятки тисяч людей. Тоді блазень підв'язав щелепу рушником і почав ходити палацом. Усі, хто його зустрічав, давали поради щодо лікування. Не втримався і король. Так блазень виграв парі.

Ця легенда, вважає Леонід Тимофійович, актуальна і нині. Бо й сьогодні багато людей роздає поради, як вберегти здоров'я, своїм знайомим і незнайомим. Дехто взагалі не довіряє медицині і їздить по екстрасенсах та знахарях.

- Серед зцілителів є такі, що допомагають позбутися хвороб, скажімо, академік нетрадиційної медицини Євген Товстуха, якого я дуже поважаю. Однак розвелося й чимало лжецілителів, котрі спекулюють на людському стражданні, набиваючи кишені на людському горі.

Медицина і справді інколи робить дива, переконаний Леонід Тимофійович. Проте краще все-таки хвороби попереджувати. Скажімо, у Японії досягли позитивних результатів у хворих з раком шлунка майже у 95 відсотках після операції. І це завдяки тому, що там запроваджено обов'язкове двічі на рік дослідження шлунка. А от у нас багато хто пишається тим, що за своє життя жодного разу не побував у лікарні. Не треба гордитися таким «досягненням».

З профілактичною метою Леонід Тимофійович радить більше займатися спортом. Між іншим, у свої 65 він, як кажуть, «у формі». Раніше був постійним членом збірної області серед медпрацівників по волейболу, а ще торік брав участь у чемпіонаті України з настільного тенісу.

Роздуми про незалежність лікарів і пацієнтів

Звичайно, у його праці траплялися і невдачі.

- Оце зовсім недавно, посеред ночі у відділення привезли зі складним ножовим пораненням 70-річного чоловіка. Як виявилося, він постраждав у результаті «розборок» зі своїм пасинком. Підозра була на те, що ушкоджене серце. Одразу санавіацією доставили фахівців з області, чоловіка успішно прооперували, але... Таке інколи трапляється. І кожне втрачене життя озивається у моєму серці важким болем. (Не дивно, що Леонід Тимофійович переніс 2 інфаркти та інсульт. А взагалі, згідно зі статистикою, хірурги входять до категорії тих, хто живе найменше).

Леонід Цимбалюк активний у громадському житті, він — депутат Хмільницької міськради, очолює комісію по депутатській етиці. На минулих парламентських виборах балотувався до Верховної Ради.

- Якось за радянських часів до нас поступив хворий з перфоративним апендицитом, до того ж, він хворів на цукровий діабет. Лікувався він у нас 47 днів. Я підрахував, що держава на його лікування витратила... майже дві «Волги». Сьогодні гуманні принципи соціалізму доводиться тільки пригадувати. А ще мріяти, щоб лікарі були незалежними від хворого, а пацієнти лікарень — незалежні від матеріальних обставин. Бо це ж неправильно, що зарплатня кваліфікованого лікаря нижча прожиткового мінімуму.

Операційна — передова, сім'я — тил

У цьому Леонід Тимофійович переконаний твердо. Це дуже добре, коли у людини є гавань, де можна набратися сил, де тебе розуміють і люблять не тому, що ти такий ось талановитий чи розумний, а люблять просто так.

Він щасливий, що доля подарувала йому зустріч з дружиною Галиною Дмитрівною, до речі, теж медиком, вона медсестра фізкабінету. Підняли на ноги двох синів-орлів: Олександр — військовослужбовець, Сергій — економіст, завідує відділом статистики у Хмільницькій РДА. Тішаться двома онуками — семикласником Дмитриком та Льонею, якому щойно минуло 2,5 року.

- Дружиною хірурга бути непросто, — каже Леонід Цимбалюк. — Піднімають мене вночі на виклик, і вона встає. Не повірите, але Галя за усі ці роки вже інтуїтивно навчилася передбачати, коли за мною їде «швидка». Вона — справді золота людина. Жодного разу не приревнувала, не «пиляла», що немає великого достатку. Взагалі ми вчимося шукати компроміси, мабуть, тому стільки років разом.

... Прощаючись, Леонід Тимофійович запросив мене приїздити до нього на... мед. Виявляється, у нього є невеличка пасіка. І це ще більше додало йому симпатії. Бо пасічники, як відомо, ніколи не бувають поганими людьми.

Iнна ЧЕРВIНЧУК

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк: №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10

Середа, 2 березня 2005 p.