Газета "Подільська радниця" (м. Вінниця, Україна)

«Бриксу» знають не лише у Бохониках Вінницького району, де з легкої руки Ганни Коваль народився цей ансамбль. Самодіяльні артисти з успіхом виступали на багатьох всеукраїнських фестивалях. Особливо запам’яталась поїздка до Львова, де показували обряд хрестин. Ганнусі, онучці Ганни Филимонівни, тоді було 6 місяців і вона стала головною героїнею обряду.

– Чому ваш колектив називається «Брикса»?

– З давніх-давен на свято Петра-Павла жінки виходили на ниву, — розповідає керівник ансамблю Ганна Филимонівна Коваль, — нажинали перший сніп жита, везли його у село, а чоловіки тим часом готували частування для жінок, наймали музик та влаштовували для них свято. Жінки так веселилися, що аж брикали. Цей день називали «жіночими вибриками». Цього дня ніхто не сварився, усі вірили, що як будуть сварки, то Бог нашле на ниву зливу і урожай буде знищений. А оскільки у нашому колективі багато жінок, ми й вирішили називатися «Брикса». Намагаємося відтворювати народні обряди та звичаї. А їх у нас дуже багато. Кожен місяць має своє обрядове свято. Зараз ми зустрічаємо весну, топчемо ряст, аби Бог дав здоров’я, співаємо веснянки.

На Вінниччині є цікавий обряд Колодія та Колодки. В цей день хлопці витісували колодку, прив’язували червоною стрічкою до лівого плеча, аби вона була ближче до серця. Дівчата весь піст вишивали хустину: посередині серце, пробите стрілою, стільки квіточок, скільки на небі зірочок, своє ім’я та ім’я хлопця.

На третій день Великодня хлопці приходили з музиками, вишнячком, а дівчата у вишиту хустину клали паски, писанки, крашанки і віддавали хлопцям. Часто після того юнаки засилали старостів до тих дівчат та справляли весілля. А якщо дівчині парубок не подобався, вона брала сухий штурпак, перев’язаний конопляним клоччям, і прив’язувала парубку до руки та ще й примовляла: «Не сунь носа не до свого проса, йди до других дівок».

А хлопці відповідали: «То ми підемо до Христі, там нас колодкою перев’яжуть і медовухою почастують. А ви сидіть у дівках до жовтого зуба».

Є не менш цікавий обряд «переводу» хлопців у парубки. Щоб хлопця прийняли у парубки, він мав дати гарний викуп, могорич, помірятися силою з старшим парубком та перемогти. Але найголовнішою умовою було те, що юнак мав витанцювати колодійську ойлу (танок) та подільську польку на три боки з перебором. Якщо він витанцьовував, значить, він козак. Мати купувала йому юхтові на рипах чоботи, перев’язані червоною стрічкою. Стрічку парубок дарував дівчині, яка була йому до вподоби, а сам взував чоботи та танцював. Усі спостерігали, чи не лопне підошва, чи хороші чоботи купили.

До речі, зараз ми працюємо над книгою народної творчості, до якої увійдуть козацькі, дівочі, весільні, купальські, зажинкові та інші обрядові пісні. Наші нащадки повинні знати свою культуру.

А вона дуже багата піснями. Є навіть народна пісня про Вінницю. Коли я навчалась у Вінниці, проживала на квартирі у діда. Його прапрадід був у війську Івана Богуна — «богунцях». Хазяїн частенько співав пісню про Вінницю і розповів історію написання цієї пісні. Він показував місцину, де розбили поляків. Іван Богун 3-тисячною армією розбив 33-тисячне польське військо Калиновського. Заманив у пастку і потопив ворогів у річці. Богун вирішив, що ця легендарна битва не може бути забутою, і наказав написати пісню. Автора пісні про Вінницю полковник відпустив на місяць до дружини.

Юлія БУГАЙ

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк: №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10

Середа, 30 березня 2005 p.