Газета "Подільська радниця" (м. Вінниця, Україна)

«Усе життя я прагнув досягти успіху, І усі засоби підходили мені для досягнення цієї мети. Я переступав через людей, стосунки та принципи. Знайшовши людину, яка так само розуміла мене і з якою мені було зручно жити, я йшов до мети. Я не кохав ... Я йшов до мети, і вона теж мені багато в чому допомогла. Закінчив податкову академію.

З ринку перейшли до супермаркету, а потім і свій власний магазин відкрили. Вона займалась своєю справою, я робив кроки назустріч великим грошам та кар’єрі. Все виходило. Друга вища освіта. Коли ти забуваєш про людяність та не зважаєш на почуття, які тобі заважають тверезо думати, мета стає ближчою. Ти перетворюєшся на робота, який лише працює і марить ще більшими успіхами. Хвороба. Так я дістався до влади. До вищих посад. У кишенях гроші, навколо впливові люди. Я навіть не замислювався про те, що мені потрібна сім’я, діти. Я знав, що в мене є серйозна, старша від мене партнерка, яка не відмовить мені, яка теж марить грошима. Нам було добре.

Жорсткість і холодність дозволили мені пробитися до столиці. Третій диплом найпрестижнішого вузу столиці. Залишивши усіх, хто мені допомагав, переступивши усе і забувши всіх, я почав нове життя. У Києві займав впливові посади. Тут живу вже 4 роки, але кожного тижня їздив до уявної сім’ї в рідне містечко. Друзів, однолітків я не помічав, навколо мене були лише старші люди. Адже такого досягають у солідному віці, а мені лише тридцять. Я одягався у найкрутіших магазинах, у мене квартира в центрі Києва, круте авто. Отака собі американська мрія.

Все йшло за сценарієм. Обід у дорогому ресторані, власний водій чекає на мене в авто... Як правило, саме в той момент, коли ти найменше чекаєш кохання, воно приходить. Я помітив біляву дівчину, яка мені нагадала моє минуле. Вона була дуже схожа на мою «звичку», але значно молодша і яскравіша. Не наважився до неї підійти, надто засліпило очі. Я взагалі не вмію знайомитись з дівчатами, усе життя думав про кар’єру.

Вона провела очима по мені, і я зрозумів, що не вийду з цього ресторану, не дізнавшись хоча б її ім’я. Все-таки я переборов себе і підійшов до неї. Я не знав, що говорити. Вона була схожа на паву, така гарна молода, незаймана. Розговорилися, познайомилися, але номер вона не захотіла давати. Тому я залишив їй візитку і пішов якраз у той момент, коли до неї підійшов якийсь юнак. Я виходив щасливий і сумний в одну мить. Щасливий, тому що розумів – кохання. Сумний, тому що не міг збагнути, що така дівчина робить з малим підлітком. Але потім дійшло. Мабуть, в нього багато грошей, чийсь синок. Але із голови вона не йшла. Я чекав її дзвінка і розумів, що не подзвонить.

Наступного дня я прийшов у той самий ресторан в надії, що побачу її. До мене підійшла знайома офіціантка і протягнула візитку з телефоном білявки. Скільки радощів і емоцій було в мене. Я почав набирати її телефон... гудок, зрив. І так вісім разів поспіль. Ніколи не міг зрозуміти логіку жінок. На дев’ятий раз вона взяла трубку.

Насолоджувався її голосом, ловив кожне слово, почувався малим хлоп’ям. Я не стримався, дізнався, де вона живе, приїхав під вікно. Я зателефонував, вона вийшла. Посміхнулась і тихо промовила: «Я знала, що ти приїдеш». І сіла в машину. Поїхали у вишуканий ресторан, хотів справити враження. Чотири години з нею промайнули наче мить. Вона сказала, що час їхати. Як же мені не хотілося її відпускати...

Відпускаючи її, я злякався, що ми ніколи не побачимось. Але вона багатозначно посміхнулась: «Зідзвонимось». Закохався, жив від зустрічі до зустрічі. Я хотів її понад усе. Вона була моєю новою метою, але я не знав, як досягнути її. Доклав усі зусилля, як завжди, і вона віддалась мені. Це була найсолодша мить мого життя. Я боявся, що це сон. Як міг жити без цього почуття? Ми проводили дні і ночі разом. Все було чудово. Але щось завадило мені збагнути, як же вона була мені потрібна. Потім вона завагітніла. Боялась сказати. Коли дізнався, почувався дитиною, винним перед нею, але не знав, що робити. Дівчина різко промовила, що зробить аборт. Мені полегшало. Дав гроші, відвіз до лікаря. Все найсучасніше. Сказав, що скоро зателефоную...

В той же вечір повернувся у «минуле». Я хотів сховатися, зникнути, мені усе боліло і пекло. Я збагнув, який же боягуз. Дівчина, яку я люблю, могла б подарувати мені дитину. Ми б жили щасливо. Ну то й що, що в мене є тривалі стосунки – розірвав би. Навіщо ті гроші, якщо ти не зможеш ними поділитися з коханою людиною. Боже, я перетворювався на монстра.

Я знаю, що вона мене любила, можливо, й ще любить, можливо, чекає. Але кілька днів після аборту я боявся їй дзвонити і не дзвонив. А вона плакала, я знаю, що плакала. Після такого потрібна підтримка, а я не зумів, сховався. Все ж таки насмілився, набрав номер, але було запізно. Вона перетворилась на крижану королеву. Така ж гарна, впевнена у собі, але холодна, як лід, зі шрамом у душі. Відмовлялась зустрітися зі мною, а я наполягав. Не знаю, скільки треба мати терпіння, щоб після всього піти і спокійно повечеряти зі мною. А я зривався, кричав, намагався повернути...

Вона зникла і ніби є в моєму житті. Але чи дасть вона мені шанс, чи простить мене, не знаю. Ми, наче два птаха, що заблукали і не можуть знайти одне одного. Вона не хоче пробачити. А я не знаю, чи пробачить мене минуле».

Олексій

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк: №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10

Середа, 30 березня 2005 p.