Газета "Подільська радниця" (м. Вінниця, Україна)

«Совість мене заїла, не можу більше мовчати. Більше 40 років ми дружили сім'ями з Андрієм Ш. і його дружиною Галиною, разом переживали горе і радість. Андрій — хрещений батько моєї старшої доньки, Галина — хрещена мати молодшої. Коли помер мій чоловік, Галя і Андрій не залишили мене в біді.

Але померла і Галя. Ще за життя вона взяла з мене слово, що я не кину Андрія, буду йому допомагати. Він дуже важко переніс смерть дружини, в нього були інфаркт, інсульт. На жаль, Бог не дав їм дітей, Андрій був дуже самотнім. А я... не виконала обіцянки, яку дала Галі. Не змогла.

Друзі не залишали Андрія, прибирали, готували, прали... Але знайшлась одна знайома, яка попросила велику суму грошей у борг — він відмовив. Друга попросила, щоб він продав їй свою машину — Андрій теж не погодився. І почались «склоки».

В нього була зведена сестра, яка жила в іншій області, мала чоловіка, синів. Андрій тягнувся до них, але вони не підтримували з ним стосунків, не були навіть на похоронах Галі. Після скандалів з позичками грошей він шукав рідну душу і поїхав до сестри сам. І це була його фатальна помилка.

Всі розмови з родичами зводились до одного — щоб Андрій оформив дарування квартири у Вінниці. І вони його дотисли! В державного нотаріуса Андрій заповів квартиру і вклад у ощадбанку зведеній сестрі. Але її це не влаштовувало, вона вимагала дарчу і прописку в квартирі. Андрій знову поступився. Тепер у його квартирі жила внучка сестри, школярка, а сестра повернулась до своєї сім'ї в іншу область.

У березні 2004-го я прийшла до Андрія, двері відчинила внучка. «Як дідусь?» — запитала я. «Нічого», — відповіла доросла дівчина, дев’ятикласниця, і пішла дивитись телевізор. Я заглянула в кімнату Андрія, і мене охопив жах! Він лежав весь мокрий, у шоковому стані! Я викликала «швидку», бригада реанімації 2,5 години приводила його до тями. Після цього Андрію було дуже погано, біля нього постійно чергували друзі. Родичів не було. Внучка поїхала на канікули додому, але звідти до Андрія ніхто не з'явився. Ми обурювались — вони ж спадкоємці, він їм все віддав, а доглянути за хворим нікому!

Але коли приїхала сестра з чоловіком, перше, що вони зробили — зачинили квартиру Андрія для нас, його друзів. Ще й пообіцяли із сходів спустити! Ми підозрювали, що з ним творять щось погане, звертались в опікунську раду — там не допомогли, потім у міліцію — це теж нічого не дало. Нам пояснили, що родичі самі вирішують, що робити з хворим.

А тим часом сестра домовилась з нотаріусом, отримала генеральне доручення і стала все швидко переоформлювати на себе. Коли Андрій зрозумів, що вони вчинили, то дотягнувся до сейфа, дістав пістолет і тільки дивом не застрелив сестру чи ще когось.

У травні 2004-го сестра подзвонила і сказала, що Андрію дуже погано. Я знову кинулась до нього, він був у комі, мов мертвий. Викликали «швидку», тиск у нього був дуже низький, лікарі його врятували, але все запитували — що йому давали, чим йому так знизили тиск?

Я оформила Андрію путівку в госпіталь інвалідів ВВв, але коли прийшла з путівкою — вдома його вже не було. Внучка сказала, що він у лікарні, а в якій — не знає. Я оббігала всі лікарні Вінниці, його ніде не було. Звернулась в управління міліції, але там мені нічим не допомогли. Подзвонила в село, де жила його зведена сестра — чоловік відповів, що Андрій у них, здоров'я в порядку, їхати до нього не треба, через два тижні вони будуть у Вінниці. Пам'ятаючи, як вони мене мало не спустили зі сходів, я до них не поїхала.

Виявляється, його завезли за 250 км в село, де навіть не було лікарні, і поселили на веранді, де він в кінці літа і помер. Родичі нікому з друзів не повідомили про його смерть, швидко поховали Андрія в цьому ж селі.

Отримавши від нього близько 10000 грн. на книжці, 3000 грн. готівкою «на дрібні витрати», квартиру, машину — вони навіть не потрудились привезти його тіло у Вінницю і поховати разом з дружиною.

Галю, пробач мені! На твоїй могилі стоїть подвійний пам'ятник з двома фотографіями — твоєю і Андрія, — але ти спочиваєш сама. Прости і ти, Андрію, що я не змогла відстояти тебе, захистити від гіркої образи, від передчасної смерті. Проти твоїх пожадливих і безсоромних спадкоємців я виявилась слабкою...»

Розповідь вінничанки Людмили вислухала Iрина ЗОНОВА

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк: №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14

Середа, 13 квітня 2005 p.