Газета "Подільська радниця" (м. Вінниця, Україна)

Протягом п'ятнадцяти років Степан Олексієнко, вінницький просвітянин, створював власну колекцію з картин козаків Мамаїв. А що з цього вийшло — можна переконатись, оглянувши тридцять картин з виставки «Козак Мамай», що експонуються в світлиці музею Михайла Коцюбинського.

Доробок картин козацької теми дійсно вражає, а подвижницька робота Степана Володимировича викликає захоплення.

Образ козака-лицаря, оборонця землі по-різному інтерпретується художниками: то він мрійливий і звитяжний, зосереджений і непіддатний ніякій силі, як це на картинах Віктора та Дмитра Олійників, то іронічно-веселий, начебто його зображували для розваги, в картинах Олександра Ковальчука та Сергія Слизя. Деякі картини на перший погляд здаються створеними на замовлення колекціонера, але й вони несуть міцну традицію, чіткий зміст народної культури в такому виді мистецтва як народна картина.

Народна картина «Козак Мамай», поширена по всій Україні і найбільше улюблена народом, являє собою збірний образ козацької стихії, власне, образ козацького Духу, образ цілого народу впродовж багатовікової історії. Козак Мамай уособлює риси славного українського козака-характерника, який не лише спритно володів шаблею та списом, а й міг перепливати чайкою на мілині, довго просиджувати у воді, дихаючи через очеретину, згинати металевий прут, орієнтуватися по зорях. Козак Мамай завжди був охочим прийти людям на допомогу.

Сміливий і непереможний, багатобарвний і піднесений у душевній чистоті і внутрішній величі — таким зображено козака Мамая на картинах Миколи Боднаря, Михайла Бабія, Леоніда Гринюка. Підібгавши ноги, мудрий лицар грає на бандурі, поруч нього — баский кінь, дерево, а на гілках дерева розвішена зброя.

Добродій Степан оповідає, як важко йому іноді переконати художника в здійсненні відповідного сюжету, тонкощах атрибутів козака, щоб картина по-справжньому мала не лише мистецьку якість, а й етнографічну цінність. Дуже важливо вкласти у картину всю свою душу, до того ж неодмінно пам'ятати, що в твоїх руках — не якась там еклектика, мазанина, а справжній мистецький твір, бодай несміливий попервах в техніці живопису, зате щирий, виконаний найпростішими штрихами народного художника. Для Степана немає другорядного твору: кожна картина щось важить, бо більшість художників — це його друзі, а картини, виношені довгими роками — як часточка душі. Степан й досі переживає ту радість, яка заполонила трепетне його серце відчуттям своєї, бодай навіть уявної, причетності до творчості художників.

Колекціонування картин — це ще не все, на що здатний Степан. Хапається за все: збирає книги, газетні статті про козака Мамая, пише вірші, гарно співає. Маленьку книжечку при сприянні благодійного фонду «Довіра» «Христові дари» вдалося видати досить великим тиражем — у 50 тисяч примірників.

Степанові Володимировичу уже більше п'ятдесяти. Його доля подібна до героя-козака. Незалежний, живе сам по собі. Завжди спокійний, добродушний, але й спуску не дає, коли відстоює правоту, має чітку свідому позицію. Не в ладах із владою, але й опозиції від нього дістається. Уся вінницька просвітницька еліта його знає, поважає і підтримує його подвижницьку роботу, бо його чергова мистецька акція допомагає нам, особливо дітям, розібратись у повсякденному житті і в національному самовизначенні. Такі мистецькі твори формують патріотів своєї землі, свого народу.

Федір ПАНЧУК, заслужений діяч мистецтв України

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк: №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14

Середа, 13 квітня 2005 p.