Газета "Подільська радниця" (м. Вінниця, Україна)

Маленька, тендітна, вона не така, як усі. Є у ній щось Таке, про що в народі кажуть — Божа іскра. Адже вміє розмовляти з сонцем, вітром, травою.

Вона — художник, писанкар, майстер витинанки, дизайнер, модельєр, флорист, поет і самодіяльний композитор, краєзнавець та народознавець... У 2002 році на рівні області отримала титул «Людина року» у номінації «Митець». Отож, знайомтесь: Оксана Городинська, творча людина з Могилева-Подільського, член Національної спілки митців України.

«Пані Писанка»

Звичайно, напередодні Великодня Оксана Василівна мене найбільше зацікавила як писанкарка.

– Мистецтво на яйці, «тримає» мене біля себе своєю філософією, — зізналася майстриня. — Це цілий ритуал, таїнство!

За словами Оксани, колись для писанок відбирали переважно яйця «первісток» (курей, які щойно почали нестися). Писали їх в окремій кімнаті, біля відкритого вогню. Передувала роботі щира молитва: писанкар мав бути чистим і душею, і тілом. Воду для розведення фарб брали з криниці до схід сонця. Звідси і сильний енергетичний заряд писанки. Вона могла служити оберегом.

Звичайно, свої писанки Оксана пише у сучасному, авангардному варіанті. Але традиційно яйце є образом первопочатку, з якого виникає Всесвіт, певне божество, людський рід. Воно також символізує сонце, тепло, життя.

Про сучасну інтерпретацію своїх писанок Оксана розповіла:

– У мистецтві я сонячна жінка, люблю білий, жовтий, оранжевий кольори. Тож ці світлі тони і домінують. Але даються взнаки і споконвічні традиції. Скажімо, те, що живу на Дністрі, виливається у блакитний колір. Червоний колір означає сонце, любов, радість.

Працює Оксана за кількома технологіями: це «мальованки», власне писанки, «дряпанки» та метод витравлювання. Найскладніший, мабуть, останній, коли спеціальним писачком на поверхні яйця виконують малюнок гарячим бджолиним воском. Потім шкаралупу протравлюють у воді з кислотою. Виходить таке собі рельєфне зображення. А ось при виготовленні «дряпанок» яйце фарбують у темний колір, а потім металевим вістрям чи голкою зішкрябують бажаний орнамент

Цікаво, що працює майстриня з порожнім, видутим яйцем. Але обов’язково (щоб у яйці не оселилась нечиста сила) вкладає туди якесь зеренце. Пшеничне чи з проса. Заповнене збіжжям, воно є ознакою добробуту. В основному використовує перепелині, курячі, качачі, гусячі та яйця страуса.

Приступаючи до роботи, Оксана не завжди знає, що вийде. Так, на одній писанці із яйця страуса ожив казковий сад: із зорями в небі, божественної краси деревами та птахами-людьми. На іншій — букет осінніх квітів. На рельєфній, виконаній методикою травлення, — геометричні мотиви — трикутники символізують сім’ю (триєдність: батько-мати-дитина), а коло — сонце. Власне, навіть найменший штрих на писанці — то вже символ, знак. Так, «равлик» — означає зародження життя, коронка — царственість людини над твариною, крапочки — духовність і поєднання з космосом, крило — безсмертність душі. Дуже часто на Оксаниних писанках зустрічається всевидяще око, а ще у неї багато берегинь, Орант.

– А не зображуєте на писанках ікон?

– Пробувала. Робила і «мальованки», і «шкрябанки». Але зрозуміла, що для цього має бути благословення.

Написання писанок — процес трудоємкий. Так, на звичайну писанку з гусячого яйця йде близько 2 годин. А ось на травлену із яйця страуса — щонайменше 2 доби. На «страусину» шкрябанку — до 2 тижнів. Зате яка виходить краса! Деякі із Оксаниних «дряпанок» за витонченістю виконання наближаються до найвишуканіших ювелірних виробів. Тож і не дивно, що за ексклюзивне яйце страуса колекціонери платять майстрині по 100 доларів. Оригінальні писанки Оксани є у Лондонському королівському музеї, музеях Тель-Авіва, Лос-Анджелеса, Ватикану. А у приватних колекціях — практично по усій Європі, Канаді тощо.

– Колись, — розповідає Оксана, — на весняного Юрія для доброго врожаю писанки котили по зеленому збіжжі й закопували у землю. Великоднього ранку вмивалися водою, в яку перед тим клали крашанки та срібні вироби, аби прибували сила й краса, а шкіра на личку була гладенька, як на яєчку. Шкаралупу з-під свячених яєць кидали у воду, що тече, аби задобрити пращурів і щоб у них («на тому світі») також настало свято (на Великдень). Свячені писанки є оберегом житла від природних стихій, а для людей і тварин — від «лихого ока». Iнколи бувають випадки, коли писанка ні з того ні з сього — тріснула. Це вона відвернула від родини якусь біду.

Про те, що вона відчуває під час написання писанок, Оксана повідала у вірші. У видавництві «Логос» вже вийшов сигнальний примірник її поетичної збірки «Зорі у росах».

Я пишу писанку. Старанно і терпляче
Гарячим воском веду стежечку життя.
Щоб не казали, що нащадки ми невдячні,
Що наші витоки віддали в забуття.
Я пишу писанку. Вона сміється й плаче.
Розквітла знаками посланців навіки.
Веде розмову і підморгує неначе,
Несе привіт від наших пращурів-батьків.

Оксана Городинська не лише володіє довершеною технікою писанкарства, але й є активним пропагандистом цього виду мистецтва. У Могилеві вона веде студію. Недавно «пані Писанці» навіть надійшло запрошення з польського міста Конське — це побратим Могилева-Подільського.

***

Мистецтво не може бути роздільним. Тож не можу не підкреслити і того, що Оксана Городинська — самобутня художниця. На останній персональній виставці вона експонувала понад 150 картин у різних техніках: акварель, олія, батік тощо. А ще — чимало витинанок. До речі, у Могилеві-Подільському при Будинку творчості, де Оксана Городинська працює директором, навіть відкрили перший в Україні, а третій у світі після Данії та Фінляндії, музей української витинанки. Усі її роботи — то своєрідна мозаїка настрою. Аж дивно, як така маленька жінка так багато встигає.

– Це, мабуть, «наполеонівський комплекс», — сміється Оксана Василівна. — Коли людина маленька, то намагається реалізувати себе у чомусь.

Тяжіє Оксана до філософських мотивів. Навіть у пейзажах є щось глибинне, сюрреалістичне. Найбільше ж мене вразила одна з її останніх робіт — «Передчуття». Ця на перший погляд «примітивна» картина має доволі цікаву історію.

– У середині вересня, — пригадує авторка, — мене мучило якесь передчуття тривоги. Я взяла до рук мольберт і несподівано для самої мене на жовто-блакитному фоні виросло дерево. А на дереві поспіли помаранчі. Чомусь не традиційні для нашої місцевості сливки, яблука чи груші, а саме помаранчі. Під деревом нападало так багато листя, що аж виплеснулося за рамки. Дивно, коли малювала дерево, воно чомусь роздвоїлося. Хотіла з’єднати стовбур, але пензель не слухався. Вже коли на Майдані відбулася «помаранчева революція», я зрозуміла, що ця картина — то вищий символічний знак, який передував історичним подіям для України.

– Отже, ваші роботи пророчі?

– Так, це не єдина робота, яка щось мені диктувала, а потім усе збувалося в житті. У мене є робота, на якій несподівано з’явився образ моєї сестри. То була її доля.

Неймовірно, але Оксана не має художньої освіти. Це просто Дар від Всевишнього. Вперше розгледів у ній художницю викладач образотворчого мистецтва педучилища у Сороках Віктор Урсу, сказавши: «Ти, Оксано, не туди вступила. Тобі треба займатися живописом». Ці слова майстра, який закінчив художню академію, її окрилили. Вона вступила до заочного університету мистецтв у Москві, який, на жаль (так склалось), не змогла закінчити.

– Чоловік у вас, мабуть, теж художник?

– Ні. Леонід «технар», працює на заводі... Познайомилися з ним, коли приїздила до своєї бабусі у Долиняни Мурованокуриловецького району.

– Не шкодуєте, що чоловік не «родственная» душа?

– Ніколи не потрібно ні про що шкодувати. З цього приводу є дуже мудра притча про святих Петра і Павла. Мандруючи, в одному селі під час жнив вони побачили, як на ниві спить молодик. Жито осипається, а йому хоч би що. А трохи віддалік, на іншій ниві — молода дівчина. Працює бідолашна, аж піт їй очі заливає. Так ото Бог взяв їх і поєднав. Бо якби поєднав обох ледачих, хто б про дітей дбав? Так і ми. Обоє дуже різні: за темпераментом, за сприйняттям світу, за смаками... Але ця полярність, мабуть, нас і тримає. Разом ми 21 рік. Виховуємо двох синів. Старшому, Максиму, 20 років, зараз він служить у Хмельницькому. Меншому, Богдану — 15. Я дуже вдячна Леонідові за те, що він мене терпить. Адже з творчою людиною жити непросто.

– А як встигаєте, крім творчості, ще й давати лад по господарству?

– У тому то й справа, що я нічого не встигаю, — сміється. — Але мене, мабуть, рятує, що я роблю усе дуже швидко. Я люблю фантазувати, придумувати якісь нові страви, особливо з грибами. Якщо роблю, скажімо, голубці, то різні — з листя капусти, винограду, малини, хрону, смородини... Коли варю зелений борщ, то кидаю буквально усі «бур’яни» — кульбабу, кропиву, первоцвіти.

...Після персональної виставки Оксани Городинської одна вінничанка у книзі відгуків написала: «Океан любові до життя, до мови, у малюнках барви рідні, не чужі. Диво калинове, слово кольорове, сяятиме вічно у людській душі». I це воістину так.

Iнна ЧЕРВIНЧУК

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк: №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14, 15

Середа, 27 квітня 2005 p.