Газета "Подільська радниця" (м. Вінниця, Україна)

«Восьмирічною дівчинкою я з подружкою йшла вздовж залізничних рейок. Мимо повільно їхав на цукрозавод вантажний поїзд з відкритими платформами.

Здавалось — поїзд ледь рухається, але коли я схопилась рукою за скобу, мене смикнуло з такою страшною силою, що руку вивернуло із суглоба. Потім вправляли, гіпсували... Довелось помучитись, всі літні канікули пропали. Тепер, згадуючи той випадок, я думаю, що тоді доля наче знак на мені поставила, «чорну мітку».

Ми вже жили у Вінниці, я вчилась в інституті, коли моя права рука знову постраждала. Я купила в універмазі одну з перших кавоварок, які тоді випускались у Латвії. Вдома спробувала приготувати каву, але розпарена маса під тиском вилетіла з ситечка і обліпила мені лікоть. Шрам залишився на все життя. Про видалення гландів, апендициту і згадувати не хочу — нікудишнім здоров’ям сьогодні нікого не здивуєш. Дружила з чудовим хлопцем, разом вчились. Але він пішов в армію, а я ... вийшла заміж за молодого лікаря. От недаремно, видно, кажуть, що невропатологи мають нервові розлади, а психотерапевти — проблеми з психікою. Дивний він був. То екзальтований, закоханий до нестями, а то тижнями дується, не розмовляє зі мною. Жили ми у моїх батьків, це теж не покращувало взаєморозуміння. Через кілька років розлучились, він одружився з єврейкою і виїхав на ПМЖ в Iзраїль. Тепер, коли зрідка приїжджає у Вінницю, скаржиться друзям, що там йому несолодко.

А мені і зовсім гірко. Моїм другим чоловіком став набагато старший за мене відставний льотчик, вдівець. Він настільки красиво розповідав про польоти, чужі далекі країни, що я попалась на його розповіді, як на гачок! Хоч працювала на «Маяку», вирішила переїхати до нього на Малі Хутори. Як я шкодую за тими десятьма роками, що пробігала між Хуторами і заводом. Господарство в цього «романтика» було велике — кури, гуси, свині, город, сад. Вставала щодня о 4-5-ій ранку, до роботи все обходила, потім летіла на автобус, а ввечері замість відпочинку — знову до хазяйства.

Тільки чоловікові все мало, мало, якби і не спала — і то б всього не переробила. Висушив він мене. Стомилась я.

А тим часом мої батьки померли, менший брат одружився, дитина в нього народилась. Став він кликати мене додому. Подумала я — своїх дітей Бог не дає, то краще буду племіннику допомагати, ніж «пахати» на чужих (донька і внучка приїжджали з Києва до батька на Хутори тільки на свіжину). Ми не розписувались, так що попрощалась я з льотчиком і повернулась додому.

Брат зайнявся бізнесом, скоро купив квартиру, а я залишилась одна в домі. Оце тільки і пожила! Але під старість життя приготувало мені нові «сюрпризи». Почалось все банально — мене звільнили з роботи (я працювала у навчальному закладі). Точніше — просто не продовжили контракт. Буквально за три дні до цього керівник вітав з Новим роком, потискав мені руку і говорив, що щасливий працювати зі мною і сподівається на майбутнє співробітництво. I з такою ж люб’язною посмішкою виставив мене на вулицю. Те, що я вважала ударом долі, виявилось лише легким «похлопуванням» — в порівнянні з тим, що було далі. Через тиждень на порозі мого дому виріс судовий виконавець. Сухо, без ніяких слів співчуття, він проінформував, що все моє майно описане на сплату боргу перед банком.

Якого боргу? Перед яким банком? В мене, крім ощадкнижки колишнього СРСР, навіть рахунку ніде не було. Що за маячня? Мені ввічливо пояснили, що це борг брата. Показали папери, з яких випливало, що брат є власником будинку, де я живу. Насправді йому належала тільки половина. Після смерті мами і тата дім повинні були поділити навпіл. Брат сказав, що всі формальності візьме на себе. Але, видно, він взяв на себе набагато більше.

Пережила і цю драму — віддала всі долари, які мала, продала батьківський дім і заплатила борг брата. Залишилась гола, боса, простоволоса... З дружиною брат розлучився, вона відсудила квартиру. Зараз і він, і я окремо наймаємо житло. Ніколи уявити собі не могла, що заради напівголодного сьогоднішнього існування доведеться пожертвувати своїм майбутнім».

Ольга К., вінничанка

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк: №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14, 15, 16, 18

Середа, 27 квітня 2005 p.