Газета "Подільська радниця" (м. Вінниця, Україна)

Завжди вважалось, що в сім’ях священнослужителів панують «тиша, гладь і Божа благодать». Але недавно молода жінка з дитиною на руках принесла в редакцію листа і швидко пішла, нічого не пояснюючи. «Тут все написано», — тільки і сказала.

«Я стала матушкою в 19 років, коли після 3-го курсу фінансово-економічного інституту вийшла заміж за семінариста духовної семінарії. Він отримав приход в селі, там ми наймали квартиру, жили у дуже важких умовах. Мої батьки віддали останні гроші, які складали для навчання мого брата, і ще допозичили, щоб купити нам квартиру (борг вони віддають й досі). В мене був недійсний паспорт – не поміняний на прізвище чоловіка – тому батьки куплену ними квартиру оформили на нього, думали, що святішої людини не може бути.

Але в житті ця людина виявилась зовсім іншою. В сім’ї постійно були сварки і образи, чоловік підіймав на мене руку в присутності дитини, яка і досі його боїться. Довелось викликати міліцію.

Я вже так жити і терпіти не можу, хочу подавати на розлучення. Ми ще й 3 роки не прожили, а він так погано зі мною поводиться, що ж буде далі? Я звернулась до своїх батьків, щоб вони з ним поговорили, щоб він переписав квартиру. Але скільки вони не приїжджали, він не погоджувався на розмову, тікав з дому, говорив нецензурні слова.

Тепер він хоче забрати половину чужої квартири, погрожує, що коли я подам в суд, то квартиру продадуть, а гроші поділять навпіл. Виходить, я з дитиною залишусь на вулиці?

Я поїхала до батьків, а чоловік таємно повиносив з квартири багато цінних речей, забрав всі гроші до копійки, навіть дитячі з соцзабезу, забрав всі документи і зараз наймає собі квартиру. А про те, щоб переписати на мене квартиру моїх батьків – і говорити не хоче. Залишив нас без грошей, з боргами по квартплаті, як хочете – так і живіть. Якось викручуємось, допомагають мої батьки.

Я зверталась до його рідних, але вони, звичайно, на боці сина. Хоч знають, за які кошти куплена квартира, але совісті не мають. Що мені робити, де шукати правди?»

«Це неправда, що всі гроші на квартиру дали батьки дружини, – розповів у редакції молодий батюшка, чоловік матушки, — приблизно третина суми була моя. Право на нашу квартиру мають дружина, її брат (який зараз там живе), наша дитина і я. Своїми руками все відремонтував, перебудував балкон, купив меблі, старався все робити, прав білизну. Мені важко було і вдома, і на роботі. У храмі, де я служу, змінилось багато священиків, не було взаєморозуміння з деякими людьми в селі. А тепер в общині склались хороші стосунки, я цим дуже дорожу. Зарплата в мене маленька (100 грн. на місяць), а всі благодійні пожертви я віддаю на облаштування церкви – сам шпаклюю, штукатурю, фарбую...

Хочу, щоб і в сім’ї було добре. Дружина часто їздила до батьків в село, проводила там по 2 місяці – я їй не забороняв. Тільки просив, щоб хоч на Святвечір разом побути, але вона не приїхала. Приходив втомлений з храму, а вдома їсти нічого, пусто, холодно...

Приїжджає вона з села і давай мене пиляти – ти мало заробляєш, повинен стати на коліна перед моєю матір’ю і просити вибачення. Теща часто повторювала: «Моя донька могла б вийти за бізнесмена з машиною, квартирою, а не бідувати з невдахою».

Бували хвилини просвітління, я обнімав свою молоду жінку за плечі і питав: «Що з нами сталось? Куди ділась наша любов?!» А на другий день знову все спочатку – гроші, гроші, гроші... Забрала в мене з кишені церковні кошти на свічки і поклала їх в банк на своє ім’я – це, мовляв, гроші моєї мами.

Вдвох з тещею вони аж верещали, доводили мене до шаленства, і я, щоб не зірватись, не вдарити, не дай Боже, жінку, — виводив її за руку з кімнати. Жодного разу я на неї руки не підняв! Але після скандалів дружина кілька разів дзвонила по мобільному телефону, щоразу приїжджав один і той самий молодий міліціонер і з порога починав на мене кричати, що я не маю права тут жити, щоб я написав дарчу на тещу, забрав свої речі і виселявся. І до жінки: «Ти чому до цього часу не поміняла замки?» Видно, в них було спілкування раніше.

Зараз дружина замки поміняла, я пішов жити на квартиру. Зрозумійте, я не хочу розлучатись, ділити майно через суд. Ми з нею вінчані в церкві, якщо вона зі мною розлучиться – мені більше не можна буде одружуватись».

Чи зможуть молоді люди зберегти сім’ю? Хай Господь їх врозумить.

Iрина ЗОНОВА

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк: №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14, 15

Середа, 27 квітня 2005 p.