Газета "Подільська радниця" (м. Вінниця, Україна)

«Я працюю медсестрою уже більше десяти років. Не можу назвати себе віруючою людиною, тому що не дотримуюсь постів і навіть молитву «Отче наш» знаю погано. Але... Коли на твоїх очах відбувається диво, навіть найзатятіший скептик повірить у вищі сили.

Я розповім історію, яка, можливо, змусить задуматись над тією роллю, яку може відіграти в своєму житті сама людина у вирішенні важливих питань.

Кілька років тому важко захворіла моя родичка. Дівчина-підліток більше тижня знаходилась між життям та смертю. А лікарі в цей час робили все можливе для врятування молодого життя. Я ж, як єдина серед родичів з медичною освітою, сиділа біля дівчини кожну ніч, а зранку йшла на роботу.

День за днем повторювалось одне і те ж: приходили рідні з німим питанням в очах: «Жива?». А згодом пішов рахунок на години. Той, кому хоч раз довелось бути в реанімації біля дорогої людини, знає, як це сидіти і думати: «Скільки їй (йому) ще відведено часу?».

Я сиділа, пильно вдивляючись в напівживе тіло, яке було підключене до апаратів. Кожну ніч ледь стримувала сльози від своєї безпомічності. Ось лежить дорога мені людина, яка так мало прожила, але вже встигла пізнати багато горя. Де вона зараз: з нами, на цій грішній землі, чи вже в інших світах? Вона лежить... З кожною хвилиною слабшає її пульс, ледве-ледве видно, як підіймається грудна клітка — дихає.... А я стою і нічим не можу їй допомогти. Усе, що можна було зробити — вже зроблено. Ніч.... А чи зустріне вона ранок?

Рахунок змінився: години перетворились на хвилини. Пульсу вже майже немає, почали з’являтись перші ознаки смерті. «Боже, невже вона від нас піде?» — думала я, спостерігаючи за метаморфозами. Що робити, коли лікарі прямо сказали: «Моліться. Вірте у диво. Ми зробили все, що було у наших силах. Зараз ми безсилі».

А в цей час вона була далеко від усієї земної суєти. Про це я дізналась від неї лише через декілька років. Вона (чи її душа) блукала в суцільній темноті, і тільки десь далеко було видно трішки світла. Саме так описується пацієнтом стан клінічної смерті, з якої виживають одиниці. З кожним кроком дівчини світло все ближчало і ближчало. Виникло нове відчуття — повна легкість свого тіла і водночас його важкість. Черговий крок вирішує все. Мить, тільки одна єдина мить, від якої так багато чого залежить. Дівчина тільки і встигла подумки вимовити фразу: «Боже! Я хочу жити!».... Одразу ж зникло усе: і коридор, і світло, і той чи інший світ... У найостаннішу мить спрацював інстинкт самозбереження, який закладений у нас і з’являється в екстремальних ситуаціях. Саме інстинктивно вона звернулась до Бога. Чому? Це залишиться її таємницею.

В той час (приблизно ми вирахували його з нею разом) змінилось її дихання. Вона відкрила очі і впізнала мене, назвавши моє ім’я. Потім знову їх заплющила, але це вже був сон, а не блукання десь у потойбіччі.

Уявіть собі мій стан, коли на моїх очах трапилось таке диво! Я, чужа для неї людина, не заслуговувала на таку радість. Це все повинно бути для її матері. Саме матір повинна була першою радіти поверненню дитини. А я «вкрала» у неї ці безцінні хвилини щастя.

Все було потім: лікарі, ліки, радість рідних... Але саме ті хвилини, що були розділені лише нами двома, залишаться у моїй пам’яті на все життя. Ті відчуття, ті сльози... Це незабутнє...

На мій поклик з’явились чергові медсестри і почали виконувати свою роботу. Але найголовнішу роботу виконала вона сама з Божою допомогою — повернулась до нас.

... За вікном прокидалось сонечко, яке несло з собою новий день та вітало з народженням нове життя.

Дівчині ще жити та жити... А ця історія залишиться у далекому минулому. Кожен рік стирає той біль, який довелось їй пройти. Кожен день додає сили та впевненості. Її не переможе ніщо, тому що вона перемогла саму смерть».

Записала Вікторія МОРОЗ, м. Вінниця

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк: №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14

Середа, 11 травня 2005 p.