Газета "Подільська радниця" (м. Вінниця, Україна)

«Синьо-блакитною писанкою височить на мальовничому пагорбі над річкою Козирихою, що у Кирнасівці, Святоуспенська церква. Освячена 14 вересня 1870 року вона зведена за унікальною технологією ХVIII століття — без єдиного цвяха. Тож не дивно, що будівля прикрашена табличкою: «Пам'ятка архітектури — охороняється державою».

Щонеділі та на свята тут співає хвалу Господу чудовий церковний хор і проводить богослужіння мудрий та добрий отець Мирон. В історії Кирнасівки це друга церква. Перша, козацька, теж дерев'яна, згоріла. Не одне десятиліття після пожежі сільська громада збирала кошти на спорудження нової святині.

Бачила кирнасівська церква чимало. Але, незважаючи ні на навали монголо-татарської орди, ні на турків-яничар, інших іновірців з своїми христопродавцями, а згодом на тотальну боротьбу з «опіумом для народу», — вистояла. Iснує чимало легенд та переказів про ті часи, коли церква була клубом, складом, амбаром...

...У 1924 році нова влада дала вказівку повалити церкву. Але тракторист відмовився виконувати таку роботу. Тоді п'яний активіст комнезаму сам вчепив трос до несучої балки, сів за кермо «Фордзона» і рвонув. Трактор пирхав, буксував, рвав під собою землю, ставав, як неслухняний кінь, дибки, а споруда не падала. Боячись червоного терору, наляканий люд тихо молився на майдані. Майже тиждень наполегливий від хмелю активіст заводив «Фордзона», сподіваючись зруйнувати храмову будівлю. А сьомого дня, кажуть, саме в неділю, натягнутий струною трос тріснув і вдарив хама кінцем у потилицю. Активіст випав з сидіння і покотився, обливаючись кров'ю, додолу. Наступного дня заграв оркестр і вперше з’явилася на цвинтарі серед чорних сумних хрестів весела червона безшабашна зірка.

Подібних випадків переповідають чимало. Кажуть, ще один активіст-атеїст прямо у церкві, п'яно хизуючись, намагався вистрелити з револьвера в ікону Божої Матері. Але щоразу зброя давала осічку. Тоді він вийшов з церкви і вирішив перевірити, в чому річ. Заглянув у отвір дула і... несподівано пролунав постріл. Iнший богохулець хотів зрубати на церковному подвір'ї дерев'яний хрест. Та тільки взяв до рук сокиру, як дяк, скликаючи на допомогу, забив у дзвони. I такий той дзвін був відчайдушний, що вандал кинув сокиру, схопився обома руками за голову і... збожеволів. А невдовзі і помер.

Були випадки, що крали ікони та церковні скарби. Тоді до злодія вночі приходив привид у білій сорочці, душив кістлявими руками. Злочинець мучився тиждень, другий, зрештою, відносив крадене назад, але спати спокійно вже не міг.

А якось один зухвалець прийшов украсти стару церковну книгу із срібними палітурами, що знаходилась за царськими воротами. Зігнувся, аби підняти здобич, але — неймовірно! — книга ніби приросла до столу. Аби відірвати її від стільниці, він тягнувся зі всіх сил, та так, що аж... горбатим став. Але книги взяти так і не зміг.

Після цих випадків церкву вже ніхто не наважувався валити та кривдити. Однак під час колективізації приміщення все ж використовували як зерновий склад, куди звозили відібране у людей збіжжя. Потім пробували у церкві кіно крутити, але ніхто з людей туди не йшов.

Потерпіли і місцеві священики. Одного батюшку у 33-му заарештували і відправили на Соловки. Його наступник помер від голодомору у 37-му. Кажуть, у ті дні у вікнах церкви з’являлась Пресвята Діва Марія і плакала. Церковний сторож та староста навіть чув її кроки, коли вона ступала дерев'яною підлогою храму. Але говорити про це вголос люди боялися, аби не стати «ворогами народу».

Про непересічність кирнасівської церкви свідчить і такий факт. Ще до революції пан Щеньовський, який був власником Капустянського цукрозаводу, відспівував у ній свою кохану Марусю. Дівчина трагічно загинула напередодні весілля з Щеньовським. На підприємстві було оголошено день скорботи і вперше на Україні загудів траурний гудок. Сам пан, щоб бути зі своєю коханою хоч на тім світі, прийняв у Святоуспенській церкві Кирнасівки православ'я.

...Нам, кирнасівчанам, приємно і радісно від того, що наша церква у важкі роки переслідування та випробувань стояла і стоїть непохитним стовпом серед подільського краю».

Василь КЛАПIЙ

Головна сторінка | Архiв | Форум

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк: №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14, 15

Середа, 11 травня 2005 p.