Вони варті пам’ятника за життя, а доживають віка на казенних харчах у будинку для престарілих. Чому так сталося? У кожного — своя історія. Однак на долю вони не скаржаться. Така, кажуть, воля Божа, такий їхній хрест.

Хто бував у Вінницькому краєзнавчому музеї, не міг обминути увагою велику панораму битви козаків та міських жителів з польсько-шляхетським військом у березні 1651 року. Пройшло понад 350 років. Але народні перекази про цей бій, про славну перемогу 3-тисячного козацького загону над 20-тисячною армією Лянцкоронського, про славу і звитягу полковника Вінницького Богуна летять через століття.

У лютому цього року у Португалії померла монахиня Лучія де Жезуш, більше відома як «фатімська пророчиця». До свого 98-го дня народження вона не дожила трохи більше місяця. Однак головні події її життя сталися 88 років тому. 13 травня 1917 року поблизу міста Фатім у Португалії 10-річній Лучії та її двоюрідним брату Франсишку (7 років) та сестрі Жасинті (9 років) явилась Діва Марія.

Те, що молодий 23-річний Андрій, хворий на епілепсію, став не зовсім нормальним — наслідки. Відповідають за це, на думку, тих, хто займається такими хворими, лікарі, які не пояснили хворому дію призначеного ними препарату. Через це хлопець взагалі відмовився приймати невідомий йому препарат — написали вони у заяві в прокуратуру. А через 20 днів, проведених у частих нападах, — кома і реанімація.

Скажете, не може бути! Але такий прецедент справді мав місце у Ніжині. Коли про нього згадали на засіданні Національного прес-клубу реформ, який проходив у Києві з питань небезпеки хімічного забруднення земель, мимоволі пригадалась анекдотична за своєю суттю фраза з учнівського твору: «Якщо ми забруднюватимемо природу, вона нас з’їсть».

Помітною подією в культурному житті Вінниччини стала громадська науково-практична конференцiя «Незалежнiй культурi у незалежнiй Українi бути!», присвячена 70-річчю Пакту Реріха, яку провів у Літині Подільський народний університет культури (ПНУК). Конференція продемонструвала блискучi результати роботи культурно-просвiтницького закладу з «глибинки».

Напевно, навіть фашисти не так жорстоко допитували своїх жертв, як селяни із Тиврівського району. Шестеро механізаторів влаштували чотирьом приїжджим чоловікам нелюдське катування.

- Минулого року друзі запропонували мені поїхати разом з ними на заробітки до Росії. Проблем із пошуком роботи, пообіцяли, не буде, бо, мовляв, там вже давно працюють їхні знайомі. Позичивши грошей, я поїхав до Росії з великими надіями на краще майбутнє.

Влітку наша газета писала про «епідемію» оранжевих конвертів від «Р.Д.», які масово з’являлися у поштових скриньках вінничан. Нагадаємо, видавництво з такими ініціалами пропонувало мешканцям міста взяти участь у розіграші призів. У товстенькому конверті були якісь купони, брошурки і навіть ключі. Яскраві літери запевняли абонентів: «Шановний читачу, ви пройшли усі відбіркові етапи, які проводились заочно, і потрапили у фінал». Головний приз – сто тисяч гривень. Але компанія «Р.Д.» гарантує статус фіналіста лише з однією умовою — потрібно повернути купони реєстрації та підтвердити свій дозвіл участі у третьому, заключному етапі, який визначить імена переможців.

«Я працюю медсестрою уже більше десяти років. Не можу назвати себе віруючою людиною, тому що не дотримуюсь постів і навіть молитву «Отче наш» знаю погано. Але... Коли на твоїх очах відбувається диво, навіть найзатятіший скептик повірить у вищі сили.

Якось Каті подзвонила знайома, сказала, що бачила Ігоря з якоюсь жінкою. Мабуть, то його коханка, — сказала вона.

У Вінниці це трапилось вперше: чоловік, котрий не має медичної освіти, винайшов ліки. Йому треба було рятувати свої ноги від ампутації. I своє життя — від смерті. Він ще не знав: його винахід врятує від хвороб сотні людей.

Напередодні 60-річчя Великої Перемоги в редакцію «33-го каналу» завітав 78-річний інвалід війни I групи із Сабарова Сергій Васильович Рибак.

У кожного, чи, вірніше, у дуже багатьох є свій домашній улюбленець. Хазяїном в домі може бути і пухнастий кіт-муркіт, і відданий собака, і різнобарвний папужка, — всіх не перелічити.

Неприємності біля торгового центру, що по вул. Лялі Ратушної, почались давно. То постачальники товару недорахуються. Бувало, хтось обчистить припарковане під магазином авто. Вихід з цієї ситуації був один — спіймати злодіїв «на гарячому».

Бачила кирнасівська церква чимало. Але, незважаючи ні на навали монголо-татарської орди, ні на турків-яничар, інших іновірців з своїми христопродавцями, а згодом на тотальну боротьбу з «опіумом для народу», — вистояла. Iснує чимало легенд та переказів про ті часи, коли церква була клубом, складом, амбаром...

Головна сторінка | Про нас | Price-list | Архiв | Форум | English