Соборна, 17. За цією адресою у Вінниці знаходиться будівля Держархіву. Якщо придивитися, то можна побачити табличку: «Пам’ятка архітектури, яка охороняється законом».
До речі, прекрасний приклад хаотичного поєднання архітектури XVII століття та новітнього зодчества. А ще вказано, що саме там майже півстоліття тому знаходився єзуїтський костьол. На фоні капуцинського та колишнього домініканського собору приміщення наймогутнішого та найтаємнішого католицького ордену виглядає, чесно кажучи, плачевно.
I мало хто знає, що у XVII сторіччі з-поміж інших церков саме єзуїти мали на території Поділля найбільший вплив. Через інтриги, політиканство, подвійні ігри, популярність Папи Римського, який вважав, що люди у білих рясах почали перебирати владу Ватикану до своїх рук, заборонив їх існування. А імператриця Катерина Велика, на противагу йому, прихистила розумних, освічених єзуїтів. I вибрали вони для своїх нових резиденцій Поділля (територію Вінницької та Хмельницької областей).
Перший їх величний храм було збудовано біля Південного Бугу. Зараз територія, на якій було розміщено костьол, — головний корпус найбільшої історико-архітектурної пам’ятки Вінниці — Мурів. Сама споруда залишена майже у первинному вигляді. Архітектура лише трохи порушена недавнім ремонтом покрівлі.
Iз легенд та переказів залишилось те, що сюди приїздили найвищі посадові особи України, аби порадитися із розумними та хитрими монахами про політичні ігри, про економіку, про соціальний устрій. Місцеві жителі намагалися обходити це місце стороною. Але вже через кілька десятків років єзуїти повернули прихильність Риму до себе і їхній вплив у Росії став набагато слабшим. Саме з того моменту і починається занепад костьолу... Які тільки установи не були тут! Від православних церков, тюрми, казначейства, спортивного товариства, військового штабу... Сьогодні тут Державний архів Вінницької області.
Руйнування найвеличнішого пам’ятника архітектури почалося у 1793 році. Після монахів приміщення передали казначейству Подільської губернії, потім тюрмі. Дивно те, що ці структури знаходилися на державному забезпеченні. Але чомусь тодішнє керівництво губернії не виділяло належні кошти на утримання цих установ. Вже на кінець XIX — початок XX століття велику частину будинку зі стародавніми стінами було до останку знищено. Костьол та його прилеглі території (а це Вінницькі Мури) стали вогнищем холери і залишені без нагляду. Будинок храму за цей час зазнав найбільшого спустошення.
Архів «оселився» тут 23 вересня 1920 року, «витіснивши» за наказом Подільського губернського революційного комітету державну друкарню та Раду робітничих і солдатських депутатів. Тут же розміщувалася і Вінницька філія бібліотеки ім. Тімірязєва.
Серед архівних документів можна знайти і такі, які свідчать, що у фасадній частині будинку архіву з 1923 по 1938 рік містився собор Української православної автокефальної церкви. А в жовтні 1938 року приміщення знову повернули архіву.
Але він проіснував тут недовго. Розпочалася війна. Напередодні окупації Вінниці 21,5 тис. справ державного зберігання були евакуйовані в Актюбінськ. Німецькою владою при сприянні Вінницької міської управи було вилучено з архівів близько 300 фондів майже на 50 тис. справ. Частина з них була знищена, а графічні плани повітів Подільської губернії, 588 земельних планів панських маєтків, що належали їх володарям до 1900 року, вивезені і до цього часу не знайдені. Всі ці документи довелося надзвичайно швидкими темпами відновлювати. Але, як говорить прислів’я: «Поспішиш — людей насмішиш». В результаті швидкої, але не дуже старанної праці землемірами та впорядниками були складені недостовірні плани, які іноді створюють неприємні ситуації. Ось чому сьогодні так часто постає питання, чому ми так мало знаємо і маємо недостатньо реальних документів про історію Подільської губернії...
Під час німецької окупації у головному корпусі Мурів поновив свою діяльність Свято-Казанський собор. Його було закрито революційною владою у 1930-х роках. Але недовго тут правили служби священики. Після війни радянська влада знову ж таки передала приміщення єзуїтів у користування архівному управлінню. Зовнішній стан будівлі був жахливим. Покрівля майже повністю розкрита, вікна та двері вибиті, документи валялися... Архіваріуси навіть не ризикнули ввозити сюди нові справи. Тому приміщення пустувало.
А з 1950 по 1973 рік єзуїтський храм перейшов спортивному товариству «Динамо». I лише у 1976 році його відремонтували і реконструювали під нинішнє архівосховище.
Сьогодні приміщення Держархіву складається з 7 архівосховищ, загальна площа яких понад 30 тис. кв. м. Близько 2 млн. справ з другої половини XVIII століття по сучасний період зберігаються на полицях загальною довжиною понад 11 км.
Кілька років тому навколо Вінницького архіву виник черговий конфлікт. Одна із релігійних конфесій, далеко не єзуїти, почала претендувати на храм. Позитивно це питання не вирішили. Точнісінько, як і не вирішилося питання і з виділенням коштів на реставрацію одного із найстаріших приміщень міста...
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
