АВСТРАЛIЙСЬКИЙ ЗЯТЬ ГОТУЄ ДЛЯ ВIННИЦЬКОЇ ТЕЩI КРИЖАНУ КУПIЛЬ. Колишня вінничанка Наталя Сміт вчиться у свого чоловіка пекти хліб
Старанно вивчаючи у школі англійську, Наталя й гадки не мала, що колись зможе стати однофамільницею родини Сміт, про яку було написано майже на кожній сторінці підручника. А подаючи свої дані до шлюбного агентства, не сподівалася, що її доля — Едвард — мешкає на найбільшому на землі острові і найменшому континенті в Австралії.
...Сьогодні, через півроку свого заміжжя, новоспечена місіс Сміт зізнається, що її шлюб з Едді готувався на небесах.
– Це моє друге заміжжя, — розповідає 30-річна Наталя. — Перший раз я «вискочила» заміж у 16,5 року. Кохання минуло, щойно народився Iванко, ми розлучилися. Довго була сама, а потім з’явився... Едді. Коли він зателефонував і запропонував зустрітися, мовляв, вибрав мене по каталогу в Iнтернеті, я розгубилася. Адже на той час мені вже була пропозиція від чоловіка з Німеччини. Я вже навіть вирішила для себе, що поїду туди. Але Едді наполягав, казав, що просто хоче побачити мою усмішку і випити зі мною кави. Ну, подумала, посміхнуся, вип’ю кави — шматок від мене не відпаде. Тож при зустрічі поводилася нахабно, грубила йому. Але (о, диво!) він абсолютно не реагував на мої «вихватки». Тільки мило посміхався, а потім запропонував поїхати з ним до Львова. Я, звичайно, категорично відмовилася. Але у його голосі було стільки мольби, що я зрештою здалася. Стародавнє місто полонило Едді своєю красою. Коли ж ми зайшли до одного ресторану перекусити, він несподівано для мене впав на коліна і попросив моєї руки. I стільки непідробного захоплення було в його голосі, стільки пристрасті в очах, що зрозуміла, почуття його — справжні. Я була зворушена настільки, що автоматично кивнула на знак згоди. Тоді Едді схопився і одразу одягнув мені на знак заручин перстень з діамантом. А потім ще довго розповідав мені про Австралію, показав план будинку, який збудує для мене.
– I як вашого обранця сприйняли батьки?
– Він обеззброїв їх своєю чарівністю. Йому 40 років, він дуже сильна і цілеспрямована натура. Мамі надзвичайно сподобалося, як Едді у нас в гостях їв сало... без хліба. Батьки одразу дали нам своє благословення. Проте весілля вирішили робити в Австралії. Ми вінчалися у російській церкві. Священик запитував мене російською мовою, Едді — англійською. Все було надзвичайно, у вухах, здається, й досі дзвенять церковні дзвони. Коли ми вже виходили з храму після церемонії, нас вітали двома мовами. Ну, а родичі Едді (мама, 2 брати і сестра) буквально завалили нас подарунками.
Я їх теж порадувала. Передала від мами матрьошку, українську перцівку та цукерки. Їм дуже сподобалася вінницька «Стріла».
Як каже Наталя, її виїзду до Австралії передував цілий екзамен. Вона мала довести, що цей шлюб не фіктивний. На співбесіді в Одесі їй ставили найнеймовірніші запитання. Скажімо, якого розміру Едді носить шкарпетки, де закінчував коледж, як звати його маму та ін. Усе це вона знала. Не знала лише, який у нього капітал. «Гроші — це, звичайно, добре. Але ж я виходила заміж за людину, а не за гроші», — сказала. До речі, аби не «зазіхати» на капітал Едді, який працює інженером на автомобільному заводі, Наталя влаштувалася працювати у перукарню (вона і у Вінниці працювала жіночим майстром). Робочий день — з 10-ї до 17-ї. Отримує 13 австралійських доларів за годину. Окрім того, приносять ще й безкоштовні обіди — бутерброди і гарячі страви. Бути перукарем в Австралії — дуже відповідально. Якщо не так ввічливо зустріла клієнта чи не так обслужила, клієнт запросто може передати перукаря до суду на 1000 доларів. Як правило, клієнт виграє.
Поки будується їхній будинок у Мельбурні, україно-австралійська сім’я Смітів мешкає у найманій квартирі. Але Наталю радує те, що до океану — 20 хвилин їзди машиною. До лісу — 40 хвилин. Австралія, каже Наталя, — світ різномаїття і контрастів. Світ космополітичних сучасних мегаполісів-міст і забутих у джунглях цивілізацій; доглянутих оранжерей та парків і дощових лісів з їх дикими мешканцями; голубих басейнів, аквапарків і бірюзових лагун із золотими пляжами. Дуже багата флора. I хоча немає звичних для України горобців та голубів, зате літає чимало яскравих папуг. Деякі з них спокійно ходять вулицями. Щоправда, Едді каже, що зараз їх трохи поменшало, оскільки люди позавозили з-за кордону котів. Між іншим, трапляються випадки, коли здичавілі коти інколи навіть поїдають маленьких коал на деревах.
– Вражаючі ландшафти Австралії мене просто зачарували, — захоплено каже Наталя. — Звичайно, усі місцеві пам’ятки я ще не відвідала, але коли у нас був медовий місяць, Едді подарував мені незабутню подорож до національного парку Улуру, в якому знаходиться найбільший у світі камінь-моноліт (висота — 348 м, окружність — 9 км). Ми побували також у художній галереї у Сіднеї, на Олімпійському стадіоні; в Брисбені у ботанічному саду (заснований у 1889 році). Ну, а в Національній галереї Вікторії, який знаходиться у Мельбурні, можемо бувати кожних вихідних. Незвичним, за словами Наталі, є не лише клімат у природі, але й моральний клімат. Там усі посміхаються.
Наталя сказала, що у їхній юній сім’ї навіть склалася традиція: щонеділі виїздити кудись на відпочинок. А ще — після роботи — обов’язковий похід у басейн.
– Нам класно разом! — не приховує вона свого щастя. — 16-річний син Едді Брендон та мій 13-річний Ваня стали друзями – нерозлийвода. Єдине, що важкувато було, це звикнути до лівостороннього руху, штепсельних розеток на 3 гнізда (у країні у мережі частота струму 50 герц і напруга 240/250 вольт) і екзотичної кухні. Адже там немає гороху та гречки, які ми так любили на Україні. Горох можна знайти лише у китайських ресторанах. Зате австралійці в основному їдять страви з риби, молюсків, скойок. Люблять також м’ясний пай — пиріг з листового тіста з м’ясною начинкою (схожий на наш біляш). Національною стравою вважається баракуда, яку виловлюють поблизу Клівленда. А у місцевих ресторанах подають біфштекс «Сумчатий» з м’яса кенгуру з грибами, салат австралійський, в якому тонкі шматочки шинки згортають трубочками, складають гіркою, прикрасивши зверху нарізаними кубиками свіжих огірків, яблук та відвареним коренем селери, потім усе це поливають апельсиновим соком і майонезом. Дуже вишуканий десерт з ківі з безе та свіжими вершками. Усе дуже смачно! Ваня від австралійської кухні навіть поправився. А взагалі там багато повних людей.
Між іншим, Едвард, каже Наталя, і не думав, що вона вміє готувати. Тож у них інколи навіть виникають суперечки, хто сьогодні готуватиме. Наталя вчить Едді готувати українські страви, він її — австралійські. Зараз, наприклад, вона переймає від чоловіка технологію випікання австралійського хліба.
– А як Ваня акліматизувався у школі? Які там порядки?
– У Вінниці Ваня вчився посередньо, і якщо відверто, потягу до навчання взагалі не мав. А ось в Австралії йому подобається ходити до школи. Він досить швидко (за 2,5 місяця) опанував англійську, і його взяли у звичайний клас. Там навчання — як гра. На перервах діти можуть грати на комп’ютерах. А, скажімо, німецьку мову вони вивчають у... ресторані. Так-так. Школа наймає ресторан, і дітей розподіляють: хто кухар, хто офіціант, хто директор. Вони навчаються не лише готувати, але й обслуговувати клієнтів. Все — німецькою. Якось прийшов додому і каже, що хоче займатися з учителями після уроків. Я була вражена!
Оцінки ставлять літерами — A, B, C, D. Діти беруть до школи з собою «тормозки». I якщо є потреба розігріти їжу, то у їдальні до їхніх послуг — мікрохвильові печі. Словом, усе — супер. Я щаслива, моєму сину добре, у мене гарна сім’я, що ще треба для щастя?
...Коли я запитала Наталю, а як же з почуттям ностальгії, почула:
– Так, сумую за Вінницею, за друзями, рідними. Але в народі кажуть: дівчина, як верба, де посадиш — приживеться. Втім, Едварду дуже сподобалася Україна, тож ми будемо частими гостями у Вінниці. А поки що ми будуємо біля нашого нового будинку басейн. Едді сказав, що накидає туди льоду і запросить в гості мою матір, адже вона — президент вінницького клубу «моржів».
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
