ДО КАЛИНІВСЬКОГО ОФТАЛЬМОЛОГА ЇДУТЬ З УСІЄЇ УКРАЇНИ. За досягнення у мікрохірургії ока Миколу Цирульника нагородив грАмОТою міністр Йємена
Кажуть, у медицині головними ліками є... сам лікар. Так, якщо це такий професіонал як завідуючий очним відділенням Калинівської районної лікарні Микола Макарович Цирульник. Недарма його називають місцевим Філатовим і Федоровим. А слава про нього лине далеко за межі Вінниччини.
Люди плавом пливуть, адже у Калинівці дають той самий післяопераційний візуальний результат, що й у таких відомих клініках мікрохірургії ока як в Одесі, Києві та Чернівцях.
За плечима у М.М.Цирульника досвід, який він накопичував усе своє життя. Адже пройшов гарну школу у центрі мікрохірургії ока у Києві – у професорів Кондратенка, Сергієнка. Пропадав там у операційних цілими днями. Інші, приїжджаючи на підвищення кваліфікації – по театрах, а він віддавався медицині. Бо знав, що його ніхто не навчить.
- Миколо Макаровичу, а чому саме офтальмологія?
- Цей вибір я зробив ще студентом, після того, як став свідком операції по видаленню катаракти. Тоді їх робили дуже примітивно. Зате треба було бачити після того прооперованого! Йому подарували світло, кольори, життя...
Розпочав Микола Цирульник свою діяльність у Таджикистані, куди був направлений після закінчення інституту.
- У Душанбе, – пригадує Микола Макарович, — пройшов 5-місячну спеціалізацію. І мене поставили завідуючим відділенням. То була добра школа. До речі, свою кар’єру я розпочав з досить кривавої операції дакреоцисториностомії (від дакрео – сльоза, цисто – мішок, рино – ніс і стомія – сполучення). (Між іншим, на Вінниччині саме цю операцію він робить найкраще – авт.).
У Таджикистані я відпрацював 3 роки, отримав грамоту від міністра охорони здоров’я і приїхав до Калинівки. З 71-го року і до цього часу тут. Якщо не враховувати 2-річного (82-84 роки) відрядження до Йємену. Там я працював у військовому госпіталі в Адені, а дружина – педіатром. Звідтіля теж привезли грамоти, підписані тодішнім міністром оборони, якого потім розстріляли під час путчу.
- До вас їдуть звідусіль. Когось з видатних людей оперували?
- Це ви натякаєте на те, що репутацію лікарю створюють знаменитості, котрі померли під його наглядом (сміється)? Пацієнти були різні: менш і більш відомі. Але то для мене не має абсолютно ніякого значення. Коли оперуєш, бачиш лише око. Абстрагуєшся від усіляких думок і концентруєшся тільки на оці. Саме з таким підходом я оперував катаракту у своєї 90-річної матері.
Микола Макарович каже, що останнім часом у відділення звертається дуже багато пацієнтів з приводу глаукоми, катаракти. Якщо раніше в середньому на рік він робив 500 операцій, то останніх 3 роки ця цифра сягнула 600. Із 100 людей, які звертаються у відділення, 75 — оперується. Мікрохірурги з Чернівців, Києва (там вищі технології, дорога апаратура) за такі операції беруть 2-3 тисячі грн. А у Калинівці ці операції безкоштовні. Хворий пацієнт купує у медтехніці кришталик – 176 грн., медикаменти – список до 110 грн. – і все. Майже задарма. Тож не дивно, що дуже часто прості люди, з села, після операцій за руки хапають Миколу Макаровича і цілують від вдячності. Бо ж прийшли сліпі, а тут мають зір.
- Це вражає і надихає водночас, — зізнається лікар. — Наше відділення — альтернатива для таких людей. Їм не добратися до відомих центрів з матеріальної причини. У нас вони отримують зір так само, як і у дорогих клініках.
Робочий день у Миколи Макаровича починається о 8.30 і закінчується близько 18-ї. Але ж інші працюють не менше, скажете. Так, але це не з мікроскопом, який, до речі, вже і фізично, і морально застарів. Коли після робочого дня заходить до ординаторської, то від мікроскопа у нього синці під очима – натиснуті круги. Але він на це не зважає, він одержимий роботою.
- Я переконаний, — каже лікар, — що через деякий час наше відділення отримає статус міжрайонного. Власне, таким воно і є. У нас прекрасні фахівці. Не заробітчани, а професіонали. Людмила Іванівна Димінська має вищу категорію, Лариса Петрівна Главкова та Тетяна Вікторівна Мельник – І категорію.
- Ваша дружина не ревнує? Все-таки очолюєте жіночий колектив.
- Якщо й ревнує, то тільки до... бджіл. Я маю 8 вуликів. І навіть якби не мав з них жодних доходів, все одно пасічникував би. А взагалі моя половинка – прекрасна жінка. До речі, зустрів її у гуртожитку медінституту. То, мабуть, було кохання з першого погляду. Вона – корінна вінничанка, я ж щойно повернувся з армії, з флоту. Через 3 місяці ми одружилися, на Жовтневі свята. Так що наш шлюб можна назвати революційним (сміється). Цього року відзначатимемо 40-річний ювілей подружнього життя – рубінове весілля.
Микола Макарович разом з Надією Миколаївною започаткували династію медиків. Їхній старший син Олександр та донька Оксана теж лікарі. А найстарший з п’яти онуків – Діма – вчиться на фармацевта.
- Онуки – це моя радість і гордість, — хвалиться Микола Макарович. – Із старшими я футбол граю (це ще одне моє хобі, ще недавно у команді ветеранів), меншим казки розповідаю. Якби була така можливість, то зробив би їх підводними мисливцями. Коли ми з дружиною працювали в Йємені, то 2 роки день в день ходив на підводне полювання. До 2 хвилин без акваланга міг сидіти під водою і пильнувати, поки вийде риба. Це казка! Оце як по телебаченню Кусто показують, оте все і я бачив. Останній раз, пригадую, полював на півтораметрову баракуду. То вона мені ледве руку не відірвала, коли хотів її витягти.
Микола Макарович каже, що треба вміти жити цікаво. І докладає усіх зусиль, аби життя справді було цікавим.
- У нас, як у кожній сім’ї, є свої традиції. Особливо подобається Різдво, коли нас усіх збирає бабуля – моя матір. Вона у нас аксакал. Їй 92-й рік, але вона ще ого-го бігає, пече хліб, ще й нас усіх, починаючи від мене і до правнуків, ганяє.
Нещодавно син Цирульників Олександр переміг у конкурсі «Моя сім’я», який проводився у м.Вінниці.
Люблять у родині Цирульників прості страви — борщ і деруни. А ще – гумор.
Микола Цирульник хоче залишити про себе пам’ять людям.
- Колись, – каже, — мене не стане, а пам’ять, думаю, залишиться.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
