Жила у нашому краї прекрасна дівчина Кирнас. Та така гарна, що звечора зорі чергувалися, щоб замість стрічок вплітатися в її волосся. Милувалися та тішилися юною донькою і старенькі батьки, яким вона була опорою, надією та прикрасою їхньої старості в дерев’яній лісовій хижці.
Трапилось так, що покохала наша Кирнас блакитноокого стрункого юнака, який часто проїжджав повз її хатину в Крим по «біле золото». Серед чумаченьків він був сопілкарем, виділявся спритністю, силою та красою. Юнак теж покохав Кирнас. Все частіше зупинялася валка біля старого дуба, куди на полум’я вечірнього багаття метеликом линула Кирнас, зачарована мелодією калинової сопілки. І вже хотів було юнак забрати красуню з собою, але у лісі, під землею, жив страшний злий чугайстер, який теж був закоханий у дівчину. Заварив чаклун чар-зілля і кинув чумаку в куліш. Скуштував юнак юшки – і одразу ж закрив свої очі.
Заридала-затужила Кирнас і вперше поцілувала його. І тут же юнак ожив.
Побачивши, що його чари безсилі перед щирим коханням, чугайстер вирішив знищити юнака силою. Наслав на нього військо чортів. Але щойно чумак заграв на сопілці, як ті одразу поснули і стали трухлявими пеньками. Побачивши таке, чугайстер запропонував тоді хлопцеві викуп, розсипавши по долині, де відпочивали чумаки, перли. Але легінь відмовився від багатства. Нарешті чугайстер запропонував юнакові тричі зіграти у карти. Домовились: якщо юнак хоча б із трьох разів виграє, чаклун відпустить з ним Кирнас.
Був уже вечір, а чугайстри особливо набирають сили опівночі, коли повний місяць вийде з-за хмар. От сіли вони на галявині під дубом та й грають. У першій грі виграв чугайстер, відібравши у хлопця воли та вози з сіллю. У другій – позбувся наш чумаченько шаблі та сопілки. У третій... А третя була поставлена на кохання, життя та душу. Чумак відчував, що і третю, вирішальну партію, йому не виграти. І все ж набрався духу, вдарив усім своїм лихом об землю, і відразу чотири «шістки», які були у нього в руках, перетворилися на тузи – козир з лиха. Ось зараз він кине карти на круг – і Кирнас буде вільна! Але враз прокукурікав півень. Зрозумів лиходій, що йому кінець. Тоді вхопив Кирнас за руку і зник разом з нею у своєму підземеллі.
Від горя розірвалось юнакове серце. Подорожні поховали легеня, але навіть у мертвого з його сумних очей текли сльози. Згодом з могили забило джерело, яке з невеликого струмочка перетворилося у велику річку. Нині на місці тієї долини, де чугайстер розкидав перли, стоїть став, уквітчаний лілеями. Кажуть, кожна лілея проросла з перлини. А коли плисти човном, то на дні можна побачити страшні чорні корчі – то страхолюдні чорти, які поснули, зачаровані чумацькою піснею. Люди назвали ручку Козир-з-лиха. На берегах річки-ставу виникло поселення, яке стали називати Кирнас-дівкою.
Минали роки. Не раз міняла своє русло річечка. Поступово з її назви загубилися літери «з» та «л», і в народі вона почала звучати як Козириха. А поселення загубило серед століть літеру «д», відтак сьогодні його називають Кирнасівкою.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
