Правда у Шарікових одна: поганий той, хто розумніший, погані всі, хто працює, дбає, набуває і краще живе. А тому, з точки зору Шарікових: «Їх треба душити, душити, душити…»
І чого вартий той Нострадамус, порівняно з більш близькими нам Гоголем, Чеховим, Булгаковим та іншими видатними письменниками. 80-150 років тому вони створили безсмертні образи сьогоднішніх героїв: Собакевичів, Шарікових, унтер Пришибєєвих. Сьогодні ці персонажі підтверджують геніальність безсмертних творів. На жаль, вони не пізнають себе, бо, напевно, ніколи не читали книжок, як не прочитають і цієї газети.
А от амбіцій у них вистачає, хоч у кожного вони зовсім різні. У одних амбіційності вистачає лише на те, щоб його не «опустили» в житті ще нижче, щоб хоч залишитись на тому ж рівні. Другі прагнуть піднятись, надуривши інших і підім’явши їх під себе. А ще інші заради свого «хочу» готові піти на що завгодно. На жаль, більшість сьогоднішніх «скоробагатих» створили свій первинний капітал, переступивши через свою власну совість і людську гідність.
Наша зустріч з «героєм» була випадковою, хоча у випадковість я особисто і не вірю. І ще миттєвою. Ми навіть не познайомились. Так, просто була розмова «за жизнь».
Моєму співрозмовнику на вигляд було років двадцять п’ять, високий, статний. Розмова виникла раптово, а тема була та, що турбує всіх – сьогодення, критика на адресу діючої чинної влади. Молодий чоловік амбіційно, впевнено, з образою, гіркотою та, можливо, дещо із злістю у голосі вів розмову. Я слухав його і мій настрій весь час погіршувався. І увесь цей час я думав: «Кого ж він мені нагадує?».
А він все критикував сьогоднішню владу. Але критика та була якась дивна. Його зовсім не турбували помилки в роботі влади, яких, до речі, немало. Не турбувало, що до влади прийшло багато випадкових людей, одні з яких не спроможні виконувати ті функції, які їм довірено, інші – просто перефарбовані злодії. Не турбували усілякі негаразди: з цукром, нафтою та іншими.
Він не розумів, що вороття у минуле немає і його не буде – є тільки шлях уперед, а з поганим сьогоденням потрібно боротись, створюючи краще завтра. Його обурювало одне: як це так, що Андрій Ющенко має таку дорогу мобілку, адже нашому «герою» на таку не заробити за все своє життя. Заради тієї мобілки він був здатен навіть відмовитись від рідних батьків(!): от, мовляв, не пощастило з батьками і живеться добре тільки тим, у кого батьки заможні. А ще хвилювало його вбрання Тимошенко: «Бач, як вдягається».
Та заберіть ви, шановний Вікторе Андрійовичу ту мобілку у сина і купіть йому таку собі, гривень за 100-200, а ще б краще на базарі, крадену. Ото було б по-нашому, по-народному. А ви, Юліє Володимирівно, затямте, що виходити до того нашого «демосу» потрібно у латаній бабиній спідниці, бо ви прем’єр не якоїсь там Англії, а незалежної України.
Але, щоб «мудрствовать», потрібно, як мінімум, знати тему, розуміти, обмірковувати, вірити, брати участь, аналізувати.
Але, мабуть, животи у таких людей більші, ніж голова, і вмісту в животі більше. Тому, чим дурніша, нікчемніша людина, тим більшої вона про себе думки, а чим менше знає, тим більше мудрує. А що ж наш «герой»?
І зовсім не критика то була, а просто паплюження інших, прояв заздрощів. І ще сказав він: «Я тепер буду краще за того клоуна Шуфрича голосувати. З ним хоч весело». Тоді я зрозумів – та це ж Шаріков! Спочатку я дещо зніяковів, розгубився, потім здивувався з його поглядів, а потім обурився і спробував йому пояснити. Та зустріч закінчилася раптово, як і почалася. Подумалось – ніяка це не амбіційність, бо амбіційність повинна бути конкретною – що ти хочеш, які в тебе бажання? І добивайся своєї мети. Але працею й розумом, а не ставай падлюкою. Озирнись довкола – роботи непочатий край. Хочеш більше ковбаси їсти – шукай, думай, працюй. Та Шаріков має тільки заздрість, бажання засвітитись. Та ще бажання помститись тому, кому краще живеться, тому, хто чогось добився. Отакі вони, Шарікови. Така вже в них вдача. І є вони скрізь, в кожній сфері нашого життя. І страшний він тому, що він раб. Але раб уже звільнений. А філософія звільненого раба спотворена. Він більш за все ненавидить того, хто його звільнив, хто допоміг, зробив йому добре, бо звільнений раб – тупий, ледачий, підлий та заздрісний.
Людина, яка працює, буде жити завжди, а раб – скиглитиме.
Дівчата, не виходьте заміж за Шарікових, бо ж вони все життя своє дорікатимуть вам що колись, за вечерею, ви з’їли на одного голубця більше, ніж він.
А ще було б цікаво бачити тих Шарікових, якби ж, не дай Бог, перемогла та злодійська влада.
Знаю точно. Мовчали б та тихенько собі прикрадали теж. Бо спробували б рота роззявити. Хоч оті Бакаї, Медведчуки, Кучми, Пінчуки не гірше і не дешевше вдягалися, але управу вони на всіх тих Шарікових мали. І тому повстали тільки справжні герої та завзятці. Але достатньо було убити Гонгадзе і більшість із них замовкла. А сьогодні демократія, лояльність, то ж можна показати своє чорне піднебіння і поливати смердючим брудом тих, хто ту демократію відвойовував.
А владі (якби я був їхнім радником) сказав би – нема прагматизму, жорсткості немає. Чи не можете ви показати зуби та спокійно, тихо тримати ситуацію в своїх руках? А то все балаканина недолуга. Може б, нам всім закричати, як тоді на Майдані, і якщо це буде крик завзяття – ми всі набудемо сил та наснаги для нової боротьби. Але, якщо це буде крик відчаю, ми послабшаємо, бо він забере сили. Думаймо!!!
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
