"12 РОКІВ Я ПРОЖИЛА ЗА ЦАРЯ МИКОЛИ-БАТЮШКИ", - поділилась 100-річна Клара Рикова. У режимі ювілярки щоденне прослуховування сесії Верховної Ради
У своїй квартирі в центрі Вінниці Клара Михайлівна Рикова вже другий день поспіль приймає гостей, бо в неї особливе свято — 100-річний ювілей.
- Ви, певно, собі 20 років приписали, Кларо Михайлівно, - вітаючи за дорученням міської ради, пожартував заступник мера міста Юрій Гайсановський. - Ну, ви молодець! Торік на Старому місті ми поздоровляли 100-літніх ювілярів, то там вже більшість лежачих.
– Лежати — тоді не жити, — відповіла Клара Михайлівна. — Поки можу себе по можливості обійти, я відчуваю себе добре. Вдома стараюсь щось та робити: прибрати ліжко, приготувати обід, помити посуд. Всі мене запитують, як я дожила до 100 років. А я кажу — самодисципліна, самовиховання. Все життя звикла трудитись, почала 17-річною. Всього маю 44 роки трудового стажу. На останньому місці роботи — радіотрансляційній мережі — пропрацювала 13 років головним бухгалтером. А на пенсію вийшла ще у 1962 році.
У Вінниці разом зі мною живуть донька з чоловіком, онучка з сім’єю. А син з дружиною живуть у Москві.
– Мабуть, є яскраві епізоди у вашому житті, які пригадуються і зараз?
– Я жила в страшний вік голоду, холоду, страшних хвороб. Народилась в Одесі у сім’ї архітектора. Остання робота батька — будівництво Одеського іподрому. У лютому 1922-го року він помер у віці 46 років. Мати була дуже гарною господинею і сміливою жінкою — носила наган у муфточці, про всяк випадок.
Так, 12 років зі свого дитинства я прожила за царя Миколи-батюшки. Пам’ятаю, мені було сім років, я тоді навчалась в Одеській гімназії. Мав приїхати цар зі своєю сім’єю. І нас, малечу, виставили зустрічати його, коли він буде їхати з вокзалу. Нам усім дали букетики квітів і сказали кинути на дорогу, коли проїжджатиме машина. Але вийшло так, що я своїм букетиком влучила прямо у машину і від страху... знепритомніла. Ледь привели до тями. Як зараз пам’ятаю: імператриця та доньки були у білих мережаних платтях, Микола, як завжди, у військовому. А Олексій, спадкоємець, — у матроському, дуже гарний хлопчик.
– А як ви опинились у Вінниці?
– Чоловіка призначили головним інженером обласного управління зв’язку у Вінниці. На його плечі лягло піднімати післявоєнний зв’язок, будівництво першої АТС. А я працювала головним бухгалтером телефонної станції. Робота була неспокійною, адже за часів Сталіна постраждало багато зв’язкових.
– Кларо Михайлівно, чи думали, що будете святкувати своє сторіччя?
– Знаєте, я жила, наче ходила по лезу ножа. Революції, інтервенції, війни і бандитизм. А евакуації на відкритій платформі під німецькими літаками? Кожну хвилину можна було очікувати смерті. Але обійшлось. Тепер намагаюсь постійно себе мобілізовувати, не вести такий спосіб життя: «я лягла, не можу встати, обслужіть мене, ходіть біля мене, подайте».
Щодня встаю о 6-й ранку, щоб зварити собі обід. Цілий день не лягаю. Не сплю вдень. Оскільки маю «букет» болячок, вже 10 років не виходжу на вулицю. Втім, я в курсі всіх подій — читаю газети, книги. О 10-й годині вже традиційно слухаю радіо — сесії верховної Ради, жодної не пропустила. Останнім часом мене сильно обурюють виступи Петра Симоненка. Він собі дозволяє так ображати Президента. Потім оці «Регіони», але це політика, залишимо її. Скажу лише, що схвалюю «помаранчеву революцію». Колись мав встати з колін наш пригноблений і злиденний народ.
На свій день народження Клара Михайлівна отримала почесні грамоти від міської ради та ВАТ «Укртелеком» за розвиток галузі зв’язку Вінниччини. А ось рідні подарували неньці родовідне дерево. На фотокартках цього дерева — двоє дітей Клари Михайлівни, четверо онуків та п’ятеро правнуків. «У цій великій сім’ї — моє щастя», — зізналась ювілярка. Біля кореня цього дерева — двоє молодих людей, які, як в кіно, закохано дивляться один на одного. Це молоді Клара Михайлівна та її покійний чоловік — Борис Сергійович. Вже більше 40 років, як його немає. Але саме він, на думку доньки ювілярки, дав своїй дружині імпульс до такого довгого життя.
– Разом із батьком мама прожила 37 років, — розповідає Валентина Борисівна. — Батько був завжди закоханим юнаком. Не поводився як законний чоловік. Йому подобалось, коли хтось казав, що у нього гарна дружина. Сам він постійно говорив про неї: «Моя крихітка». І це кохання завжди підтримувало маму!
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
