ПРАВНУКИ ПЕРШОГО ГОРОДОВОГО ВІННИЦІ МАРЕНКОВА й досі живуть у будинку, який він збудував для своєї дружини
В середині 18 століття у Вінницькій губернії у багатій родині жила молода та красива Дар’я Левицька. Після смерті свого чоловіка мати вирішила віддати дівчину заміж за нелюба. Та незабаром після весілля Дар’я втекла від чоловіка. Наче за руку доля привела її у Вінницю.
У незнайомому місті їй пощастило влаштуватися гувернанткою до одного з панів та почати нове життя. А коли Дар’я дізналася, що її чоловік помер, вперше за кілька років з’явилася перед своєю ненькою. Мати дуже зраділа поверненню дочки. Адже вважала її мертвою і навіть відслужила за нею панахиду. Відтоді Дар’я почала частіше приїздити до матусі, але повертатися додому назавжди не захотіла.
Якось зі своєю подругою Дар’я стояла на залізничному вокзалі в очікуванні потягу. До молодих жінок підійшла ставна пані у дорогому вбранні і попросила подивитися за її речами. Господарка речей довго не поверталась. Коли потяг майже наблизився до перону, з великого кошика почувся дитячий плач. Дівчата зазирнули всередину і побачили малечу. Поміж акуратно складених речей лежала записка: «Дитина не хрещена, якщо буде неважко — охрестіть». Куди дівчатам з таким «дарунком долі» було звертатися? Ну, звичайно, в поліцію.
У дільниці дівчат зустрів високий красень з шикарними вусами. Дільничний Замостянського району Гавриїл Маренков до Вінниці на армійську службу приїхав з Росії. Але поки офіцер жив на чужині, його дружина втекла за кордон зі своїм коханцем. Гавриїл, коли побачив Дар’ю, то одразу відчув щось до неї. Незабаром несподіване знайомство переросло в кохання, і вони одружилися.
У 1910 році подружжя Маренкових вважалося знатною родиною у Вінниці. Гавриїл так і продовжував служити городовим, а Дар’я тримала кілька м’ясних лавок. Чоловік вирішив збудувати затишний будинок для своєї коханої. Та довго і щасливо прожити у ньому так і не вдалося. Після того, як влада робітників та селян скинула Миколу II з престолу, розправа чекала усіх, хто служив цареві.
У той час, коли Гавриїла катували та морили голодом у в’язниці, до його будинку почали навідуватися революціонери. Зривали підлогу, руйнували все, що потрапляло під руку, били Дар’ю. Забрали у родини все золото та гроші, які могли знайти. На третій тиждень після арешту до в’язниці прийшла група євреїв просити, щоб чесного та порядного колишнього городового випустили на волю. Хтозна, чи то людське вмовляння посприяло, що Гавриїла звільнили, чи то, що у нього більше не було що забирати. Коли вибили останнє зізнання, що 700 рублів він сховав у туалеті, то привезли додому. Як кинули Гавриїла на ліжко, так він і пролежав зо два тижні у чоботях і жодного разу не зміг підвестися. Міцного чоловіка скрутив параліч. Десять років Гавриїл ще пролежав прикутим до ліжка.
Щоб хоч якось існувати, Дар’я почала продавати та здавати кімнати свого будинку. Якось, повернувшись додому, мало не зомліла. Все-все, що вдалося зберегти від колишнього життя, вкрала квартиронаймачка. Коли помер чоловік, жінка сама зосталась на цьому світі. Більше нічого не залишалося, як розпочати пошуки своїх рідних.
За багато років Дар’ї пощастило вперше. До неї з Хмельницького приїхала онучка (дочка сестри) Лідія Щиборовська. 20-річна дівчина вирішила залишитись зі своєю бабусею. Одружилася та народила доньку. Так життя у Дар’ї знову налагодилося. В її домівці знову оселився затишок. Оскільки своїх дітей Маренкова не мала, від маленької Мілочки старенька була у захваті.
У 1962 році у 83 роки Дар’я Маренкова пішла з цього світу туди, де чекав її коханий чоловік. А у їхньому сімейному гніздечку тепер живе багато людей. Та головне, що серед них і їхні внуки, правнуки, і навіть правнучки туди навідуються. Вже маленькі Олечка та Алінка тягнуть за руку стареньку бабусю Ліду, щоб погратися.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
