ЄДИНА НА ВІННИЧЧИНІ ЖІНКА-ЛЬОТЧИЦЯ, 90-РІЧНА УЛЯНА ЖДАНОВА: "Я Й ДОСІ ЛІТАЮ… У СНАХ". У своєму "кукурузнику" вона не лише перевозила пошту та вантажі, але й... приймала пологи
Вінничанці Уляні Федосіївні Ждановій пощастило. Вона — професійна льотчиця, до того ж — єдина на Вінниччині. I хоча льотна кар'єра жінки закінчилася у 62-му, а 21 грудня їй виповнюється 90 років, вона досі... «літає».
...Завітавши до іменинниці, застали у неї її наймолодшу доньку Наталю.
- Дуже запам’яталось, коли мама брала мене з собою на роботу, — розповіла Наталя Григорівна. — Вона саджала мене, 5-ти чи 6-річну дівчинку, поряд з собою у кабіну, і… — зліт — посадка...
А взагалі мама більше пропадала на роботі, аніж була вдома. Йшла з дому о шостій і поверталася нерідко, вже коли було темно. Так що ми з сестрами стали самостійними дуже рано.
- Уляно Федосіївно, як Ви стали льотчицею?
- Знаєте, іноді я сама цьому дивуюся, як могла проста хутірська дівчина (я народилася на Полтавщині, на хуторі поблизу Диканьки) керувати літаками? Тим більше, що мріяла стати учителькою. Але так повернула доля.
До 1932-го Уляна Федосіївна жила у селі. Важкі то були часи. Мама померла, коли їй було 12 років. З мачухою не вжилася. Їй, як найстаршій з 5-ти дітей, доводилося працювати у радгоспі. За харчі: ріденький куліш та 400 грамів хліба, який вона приносила додому для молодших братиків та сестричок. Після закінчення 7 класів дівчина поїхала на Дніпробуд у Запоріжжя.
- Спершу працювала різноробочою на заводі, — пригадує Уляна Федосіївна, — потім слюсарем у жіночій бригаді. А у 34-му мене загітували вступити в аероклуб. І я почала літати.
На жаль, голодомор забрав у мене майже усіх рідних. Навесні 33-го я отримала телеграму, щоб приїхала, бо хворі батьки. Почала збиратися. Але майстер не відпускав: «Ти ж, — казав, — не дійдеш додому, по дорозі з'їдять». Померли з голоду батько, мачуха, сестра і два брати. З хутора залишилася третина людей: решта вимерли з голоду.
- Чи пам'ятаєте Ви свій перший політ?
- О, це пам'ятає кожен льотчик! І страх, і радість, і захоплення! Пізніше, коли на навчаннях у Батайському авіаційному училищі треба було робити вищий пілотаж, дуже любила «мертві петлі». По кілька підряд робила. Ще — вихід із «штопора». Якось була «зависла», то аж пил з підлоги посипався в очі.
Уляні Федосіївні є що пригадати. Найважчі спогади — Велика Вітчизняна.
- Тоді у мене вже була донечка Валя, вона народилася за 2 місяці до війни. Удвох з нею і «кочували» по евакуаціях. Натерпілися! Вірите, при переїздах пелюшки на собі сушила. А коли вже «осіли» у Казахстані, де я служила інструктором-пілотом, Валюшу майже постійно доводилося залишати на чужих людей. А потім біда — перший чоловік, він був танкістом, загинув на фронті.
Але, мабуть, Бог посилає людині стільки випробувань, скільки вона може винести. І Уляна Федосіївна таки вистояла. Після війни переїхала до Вінниці, працювала у Вінницькому об'єднаному авіазагоні.
- Про Уляну Федосіївну можна сказати, що вона — льотчиця від Бога, - розповідає Євген Пєтінасов, заступник голови Асоціації льотно-підйомного складу м. Вінниці. — Вона завжди була дуже активною. Не жалувала ні командирів, ні рядових. Дуже принципова. За це її усі любили і поважали.
- Так, я завжди була в опозиції, — каже Уляна Федосіївна. — До речі, один командир, з яким ми постійно були на виробничих «ножах», останнім часом приходив миритися. А на моїх 85 років вдома вітав.
У Вінниці У.Ф. Жданова була командиром санітарної авіаланки. Здійснювала переважно санітарні польоти, перевозила пошту, різні вантажі та пасажирів. Якось з Чернівців довелося везти 50-річну вагітну жінку. Вона мала якусь патологію, і місцеві лікарі відправили народжувати на область.
- Не долетіли ми до Вороновиці, як у жінки розпочалися пологи, — пригадує Уляна Федосіївна. — Супроводжувала її молоденька медсестричка, розгубилася: що робити? Довелося підбирати майданчик і сідати. На моїй куртці та жінка і народила. Між іншим, хлопчика. Я ще жартувала, що льотчиком буде.
Був випадок, коли я везла двох лікарів з Джулинки з апаратурою. І раптом — туман. Катастрофа! Але ж треба було рятувати хворого. І тому я пішла на ризик. Не знаю, який ангел-охоронець вів мене, але ми благополучно приземлилися. Як ті лікарі кинулися до мене цілувати та обнімати! Бо ж могли і не долетіти. А скільки було, що потрапляла у снігопад, грози. На жаль, ПО-2 (»кукурузник»), Як-12, «Супераеро-45», на яких літала, не були обладнані такими, як нині, сучасними навігаційними приладами. Тому ризикувати доводилося часто.
- Аварій у польоті не траплялося?
- Один раз, під час війни. Відмовило керування елеронами. Готувалася до найгіршого. Але як згадала свою маленьку донечку, потихеньку вивела літак з віража, подала на посадку.… Ще був випадок, коли при посадці переднє колесо відлетіло.
- Як чоловік сприймав Вашу роботу?
- Розумів, бо сам був льотчиком. Нема Григорія вже 28 років, загинув у автокатастрофі. Прекрасна була людина, на 12 років молодший за мене.
- А як можна утримати біля себе набагато молодшого чоловіка?
- Мені говорили: слідкуй за собою, роби зачіски. Які там зачіски? Та й ніхто не малювався тоді. А щоб чоловіка втримати, треба його просто… любити.
Загалом за 20 років льотної кар'єри Уляна Федосіївна пробула у небі 8600 годин. Саме такий у неї наліт. Хоча ще довго працювала в авіазагоні у наземній службі — диспетчером, у гаражі. Має чимало ювілейних медалей, грамот за сумлінну працю.
Свій 90-й день народження ювілярка планує зустріти у колі рідних та колег-льотчиків. З'їдуться доньки, п'ять онуків, двоє правнуків.
Традиційне побажання, яке льотчики кажуть один одному: щоб кількість злетів співпадала з кількістю посадок. Дуже добре, що в Уляни Феодосіївни ці показники співпали.
Iнна ЧЕРВIНЧУК
PS. Готуючи до друку матеріал, ми дізналися, що 7 грудня відзначається Міжнародний день цивільної авіації. Тож вітаємо ювілярку і з цим днем.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
