ХОЛОСТЯКИ СЕФЕРІВКИ ЧЕКАЮТЬ НАРЕЧЕНИХ. З 1969 року на Вінниччині діє оригінальна Партія холостяків. На жаль, у цьому році село не гуляло жодного весілля
Сеферівка, що у Барському районі, далеко від великих доріг і бурхливого життя. І розваг — ніяких. Тому місцеві хлопці ще у 1969 році жартома вирішили організувати Партію холостяків.
І ніхто не думав, що проіснує вона аж 37 років. Отож, ми у Сеферівці, щоб дізнатись, як сьогодні живуть неодружені чоловіки.
- Та це діло не потрібно нікому, — такими словами зустріли нас місцеві жителі. — Вони збираються, беруть горілку, свій прапор і йдуть у ліс, до засохлого дуба. Холостяків у нас зараз багато є. А прапор зберігають брати Палевські: Петро і Василь. Ви можете їх на котельні знайти.
На котельні місцевої школи 35-річний холостяк Петро Палевський довго відмовлявся спілкуватися. Допоміг його напарник, теж холостяк, Петро Квас. І хлопці винесли ту реліквію, яку зберігають і передають наймолодшим холостякам. Сьогодні у партії наймолодшим є брат Петра Палевського 27-річний Василь. На прапорі сумна молодичка в оточенні пляшки з оковитою та виделки з ложкою.
- А чого вона така сумна? — запитую у хлопців.
- А чого їй не бути сумною, як всі нормальні мужики пішли пити?
- Хіба немає дівчат в селі?
- Та дівчата є, тільки мало їх.
РОБИЛИ ДЛЯ РОЗВАГИ - ВИЙШЛО НА РОКИ
У далекому 1969-му місцевий житель Борис Язвенюк, тоді студент Білоцерківського сільгоспінституту, якось приїхав на канікули і вирішив зібрати разом усіх холостяків. Ідею студента підтримали ще два веселих хлопці Петро Бикалюк та Віктор Каюда. Вони навіть тоді запрошення написали і дали поштарці, щоб та рознесла. «Шановний холостяк такий-то! Ви запрошуєтесь на збори по організації Партії холостяків села Сеферівка. Якщо ідею підтримуєте, чекаємо Вас в урочищі Дубина». От біля того засохлого дуба усі ці роки і досі збираються хлопці. На дуба піднімають прапора і гуляють, співають, а потім на танці до дівчат ходять. А ще згадують, як усе починалось.
- А починалось усе з клятви, — згадує 39-річний холостяк Петро Борщовий. — Вперше під дубом зібралось чоловік 30. Усі вони мали виголосити клятву, текст якої не змінюється вже 37 років: «Я перед холостяками даю урочисту обіцянку не одружуватись скільки-то років (кожен сам вибирав для себе, чи це буде рік, чи 5). Якщо я через свій дурний розум порушу цю клятву, друзі мої, холостяки, я виходжу з нашої партії і виставляю вам 3 бутлі горілки». І обов'язково треба цілували прапор. Бачте, он справа є такий білий слід від губів? Це для поцілунків.
З того часу в останню неділю серпня холостяки несуть до Дубини яйця відрами, горілку бутлями, коньяк, який був тоді дорогим делікатесом, хліб мішками і сало банками. І гуляють. Приймають у свої ряди нових членів. Пам’ятають, як раніше місцеві хлопчики не могли дочекатися, поки їм стукне 18, щоб пошвидше влитися у ряди справжніх чоловіків.
- Ми перед старшими холостяками «смирно» стояли. Найстаршим честь у той день віддавали. І досі пам’ятаємо покійного вже почесного члена Партії холостяків Якова Хомчака. Він повернувся з війни з покаліченими ногами. Роками з подвір’я не виходив. То хлопці спеціально для нього зробили ноші і на День холостяка урочисто саджали діда Якова на ті ноші та на руках несли через усе село. А Яків у той день одягав усі ордени і медалі, з гордістю звисока дивився на усіх селян. Це був єдиний день у році, коли він залишав своє подвір'я.
- На жаль, село зараз вимирає, немає молоді, немає молодичок, — з сумом посміхається Петро Борщовий. — Але я свою клятву дотримав. Щоправда, все одно довелося хлопцям могорич за весілля виставляти. Ні, я не жалкую, що одружився. У мене прекрасна 17-річна донька, краща учениця. Правда, з дружиною я вже розлучився, так що знову холостякую і ходжу до того засохлого дуба.
- А чому не одружуєтесь знову?
- Значить, моєї долі ще немає, може, вона десь ходить. Я чекаю, що таки до мене прийде.
- Скільки сьогодні холостяків?
- Дуже багато, що не хата — то холостяк. А що, у вас є «нєвєсти»?
ДО ОРДЕНІВ РУКИ НЕ ДІЙШЛИ
А про створення прапора нам розказав головний художник села Василь Місінкевич. І хоча він одружений, але син у нього теж холостяк.
- Я малював прапор у 1973 році, через чотири роки після заснування холостяцької організації. Це було ого-го!!! Принесли мені полотнище синього кольору. Тоді ще сміялися, що, схоже, будуть хлопці пити до посиніння. Петро Бикалюк керував. що малювати, а я «хімічив». Обов'язковим атрибутом холостяка була пляшка з гранчаком та рюмка з коньяком. І підпис «Центральний Комітет Партії (холостяків)». Бачте, у куточку орден. Це ми мали раз у чотири роки домальовувати по одному ордену. І ще хотіли виготовляти такі ордени і нагороджувати заслужених ветеранів нашої партії. Але у хлопців до цього руки не дійшли.
5 ВІДЕР САМОГОНУ - ЦІНА ВТРАЧЕНОГО ПРАПОРА
Петра Бикалюка ми знайшли у Барі, він — ветеран органів внутрішніх справ. Має дружину, двох доньок, онуків. Про ті роки згадувати не хотів, але коли розговорився, очі заблищали:
- У нас же навіть статут партії був на двох десятках сторінок, зшитий і пронумерований. Але я спалив його, коли одружився. Не думав, що наша партія проіснує так довго. Адже робили її для розваги. Найбільше боялися, щоб нам не приписали політику. Адже на нашому прапорі були елементи Державного герба. Та село наше далеко від начальства, до того ж, окрім місцевих, ми нікого у свої ряди не приймали. От зараз прапор у братів Палевських знаходиться. А вони вам не казали, що ми з їхнім татом під цим прапором першими холостякували?
Прапор не міг вийти з села. Якось була історія, коли старше покоління передало молодшим, а ті напилися і загубили прапора. Потім його гордо носили холостяки сусіднього села. То хлопцям довелося викуповувати свій прапор за п'ять відер самогону. І з того часу старші наказали — берегти краще як себе. Бо ж немає прапора — немає партії.
У СЕЛІ ЩО НЕ ПЕТРО - ТО ХОЛОСТЯК
Найстаршому холостяку Петру Тенькевичу 68 років. Завітали ми і до нього у гості.
- Ніколи не було бажання одружуватись?
- Так вийшло, а бажання було. І не з однією я зустрічався. Але яка мені подобалася, то мене не хотіла, а хто за мною бігав, то в мене душа не лежала. Так і живу один.
- Не важко?
- Та до мене дівчата приходять. Раз на добу годують. Вони мене не ображають.
- А хазяйство маєте?
- Я і кіт. Отаке наше холостяцьке життя.
- На зустрічі до того дуба засохлого ходите?
- Ходжу, мені хлопці в цей день честь віддають. Як генералу. Приємно!
"ЩЕ Б ДІТЕЙ НАРОДИТИ..."
Наостанок поцікавилась я у сеферівських холостяків, як вони живуть, що собі готують, чим займаються? Розказує Петро Борщовий:
- Сільським господарством займаюсь, ще сливки, грушки, сушню роблю... Тримаю корову, сам навчився доїти. Дочка приїжджає до мене в гості. А інколи молодиці з'являються. Що я готую? Можу зварити макарони, купити окорочок і буде юшка. А коли і курочку зарубаю, то бульйончик зроблю. Треба якось жити. Ні, капусту не тушкую і котлети не роблю. Та ми, холостяки, нормально живемо. Ви не думайте, ми не п'яниці, усі на хорошому рахунку в селі. Мені б хорошу супутницю життя, ми б з нею хазяйство розвели. Хочеться, щоб у спільній сім'ї достаток був, хочеться ще дітей народити і виростити. Але що не робиться — все до кращого. Будемо чекати.
Отак прижилася в селі традиція. Мабуть, ще не один рік на тому дубові буде підніматися синій прапор. Але це — для розваги. Для життя парубки чекають дівчат і молодиць.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
