"ХАЙ ХОЧ ГІТЛЕР, ХОЧ СТАЛІН - АБИ У МЕНЕ В ПОДВІР'Ї СВИНЯ РОХКАЛА"
«Їхав я нещодавно тролейбусом з Вишеньки до центру Вінниці. Пасажири переважно були люди літнього віку. На зупинці «Лікарня ім. Пирогова» за кіоском стояла купка хлопчиків та дівчаток років 13-14. Вони жваво розмовляли, весело реготали і курили цигарки.
- Дожились, — гірко мовила одна з жінок, — діти стоять курять, і хоча б хто їм слово сказав.
- То вийдіть та й скажіть, чого ж ви тут сидите? — звернулась до неї друга жінка в чорній хутряній шубі, — може, вони послухають вас.
- Вийдіть ви і їм скажіть, — сердито кинула перша жінка, — я б хотіла бачити, як вони вас послухають.
Навколо стримано сміялись.
- Нікого вони зараз не слухають, — зітхнула пані інтелігентного вигляду, що сиділа поруч зі мною. — Раніше батьки за ними дивились, школа, міліція, а зараз вони ростуть, мов бур'ян.
- А хто в цьому винен? — повернулась до неї жінка в чорній шубі. — Батьки за кордоном долари заробляють. А школа й міліція,… — вона махнула рукою, — яка влада — така держава.
Тут пасажири загомоніли всі разом.
- Ми самі винні, бо допустили до влади шахраїв.
- Розграбували все, розікрали.
- Вони мільйони мають, а ми в кишенях нишпоримо.
- Ось як ще нам газ перекриють, тоді вже все.
Здоровенний дядько, котрий стояв на передній площадці, авторитетним басом заявив:
- Нічого ці розмови не дадуть. Зараз треба Гітлера або Сталіна, вони б швидко навели порядок. А тих, хто мільйони накрав, — всіх до стінки.
- Нащо вам та політика здалась? — втрутилась у розмову рум'янощока молодиця. — Воно вам треба? Хай собі крадуть, хай один одного ріжуть, якби тільки нас ніхто не зачіпав.
- Виходить, хай нас грабують, а ми повинні сидіти і мовчати? — звернувся я до рум'янощокої молодиці.
- Ото сидіть, дядьку, і мовчіть. Маєте за що жити — живіть потихеньку і мовчіть. Мовчи, глуха — менше гріха.
А дискусія в тролейбусі продовжувалась.
- Росія у всьому винна.
- А ви що, хочете, щоб Америка сюди прийшла?..
- А я, люди, вам так скажу, — озвалася симпатична кароока жіночка, яка везла аж дві «кравчучки». — Мені однаково, що Америка, що Гітлер, що Сталін — аби у мене в подвір'ї свиня рохкала. І щоб у нас усіх гроші були.
Їхав я тролейбусом далі і думав: невже ми самі не зможемо створити собі нормальне, цивілізоване життя? Невже ми такі вже занехаяні і затуркані, що нам потрібно Адольфа Гітлера з його залізним «орднунгом» або Йосипа Сталіна з його жорстокими методами? А, може, справді так? Чому наші люди згодні віддатись будь-кому за кусень хліба й сала, тільки б їх ніхто не чіпав? Чому люди стали такими байдужими, чому в них немає і краплі національної гордості? Адже ми велика й багата країна з героїчною історією, з величезним культурним надбанням. Були в нас і талановиті вчені, і філософи, і військові діячі. Був у нас блискучий полководець гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, чия слава гриміла на весь світ, ім'я якого із повагою, із страхом промовляли гонористі польські магнати, турецькі султани та московські царі.
Були славні лицарі-запорожці, які вважали за честь загинути в бою, ніж зрадити своє товариство, свій рідний край. Були Юрій Дрогобич, Іов Борецький, Петро Могила, які зараховані світовою громадськістю до найосвіченіших людей свого часу. Були відомі всьому світу Тарас Шевченко та Іван Франко. Була незламна духом Леся Українка, яка, прикута до ліжка важкою хворобою, знаходила в собі сили писати:
«Так, я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні».
Яку силу волі потрібно було мати, щоб, незважаючи на біль, писати такі слова! Були сотні інших талановитих діячів, котрі присвятили життя служінню своєму народу.
І після цього слухати такі нікчемні розмови, що зводяться лише до одного: хай що завгодно робиться, аби тільки мене ніхто не чіпав, моя хата скраю...
Сумно стає і боляче за нашу націю й нашу бездуховність».
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
