"НЕВІСТКА НАМ - ЯК РІДНА ДОЧКА, а її другий чоловік став нам за сина"
«Шановна редакціє! Я ваша постійна читачка вже багато років, чекаю вашу газету щотижня ніби якийсь дарунок, покидаю всю роботу і насамперед перечитую улюблену газету. Скільки різних життєвих статей у газеті, скільки драм у житті людей, і скільки радісних подій. Хочу розповісти і про свою життєву ситуацію, вірніше, про хороших і добрих людей, які є в житті нашої сім’ї. Колись у вашій газеті була моя стаття «Бережіть своїх дітей, я свого не вберегла» за підписом – «Вічна віддана сину мама». Ця мама – я. В цій статті писалося, як мій син Сергій поїхав у 1996 році до Москви на заробітки і пропав безвісти. Аж через 1,5 року ми дізналися про трагічну смерть сина, якого по-звірячому побили і задушили ременем від штанів. Прах сина ми привезли в село і поховали. Але лист мій вже не про сина – царство йому небесне, хай з Богом спочиває, мій лист про невістку-донечку.
Коли сина спалили (про це ми дізналися, як їздили в Москву забирати його прах), того дня нашій Валюшці було 20 років, а онучці Вікторії – 4 місяці. Родом Валюшка із с. Соболівки Теплицького р-ну. Всі роки, як йшли розшуки сина, вона залишалась жити в нашій сім’ї, ділила з нами горе і сльози. Після того, як ми дізналися про трагедію, як ми перехоронили сина в себе дома в с. Тарасівка, що в Гайсинському р-ні, наша Валюшка не пішла від нас, залишилася як наша донька. У сина був куточок під будівництво, тож весною 1998 року ми розпочали будівництво «времянки» для Валюшки. Ми живемо в селі, зарплат не отримували роками, жили тим, що тримали 3 корови, свині. Ми працювали біля господарства, а вона продавала сир, сметану, молоко на базарі, цим і будувалися.
На базарі, як і в селі, полюбили люди красуню нашу Валюшку. Чистесенька, завжди гарно одягнена, лагідний, добрий голосочок і ніжні рученята всіх вабили. Вона ніколи довго не стояла зі своєю продукцією, у неї свої клієнти-покупці. Завдяки нашій спільній праці ми збудували для Валюшки погріб, «времянку», сарай, підмурок на хату, підвели газ, воду, і на Новий 2001 рік наша донечка із онучкою перейшли в свою оселю. А весною зустріла свою другу долю, свого другого Сергія, та ще й однофамільця, як і наш син – Самаруха Сергій.
Доля подарувала їй вдруге чоловіка одного імені і прізвища, а нам другого сина. Зараз Сергій і Валюшка – наша родина. Валюшка – наша донечка, а Сергій – зять. Він нас так і називає: теща і тесть. Живемо і далі однією родиною в 100 метрів одні від одних. Наш молодший син із невісточкою проживають у Могилеві-Подільському, невісточка Оля – ст. лейтенант прикордонної служби, син працює на хлібозаводі.
Вони дуже добрі чуйні діти, але далеко, а всі свої труднощі ми вирішуємо із сім’єю Валюшки. Я перенесла горе – отримала інфаркт, часто хворію, лежу у лікарні, то Валюшка приходить, робить жіночу роботу в домі, зять допомагає чоловіку. Вся наша родина прийняла його за свого. Він також дуже добра і чуйна людина, його дуже поважають наші односельці. Тепер ми як збираємося в гості до них, то батьки Валюшки, батьки Сергія і ми – всі кажемо одні на других – свати. А молоді, жартуючи, кажуть на нас – «Твої, мої і наші». Разом допомагаємо і роботою, і грішми молодій сім’ї стати на ноги, але і вони трудяться на славу. Працюють біля домашнього господарства, мають автомобіль, Валюшка і далі торгує молочною продукцією. Внучку Бог нам подарував як дві краплі води схожу на нашого сина. І ми вдячні покійному сину і Богу, що він нам подарував цих чудових, дорогих серцю людей, хоч і нерідних по крові, але рідних по всьому іншому – вони наші другі діти.
Мій син любить Валюшку як сестру, а Сергія як брата, невістки між собою також як сестри. Ми вдячні простим, добрим людям – батькам Валюшки і Сергія, що вони народили і виховали таких чудових дітей, які доглядають нашу старість, радують нас своїм ставленням і своїми вчинками. І хоча в житті ніхто не замінить нам рідного сина, але дати тепло знедоленим душам, подарувати їм свою увагу, свою турботу і любов можуть тільки найкращі люди - а це вони, Валентина Миколаївна і Сергій Іванович Самарухи. Низький уклін наш їм, долі щасливої і сімейного щастя!
А я своє життя тепер при святила віршам, і більшість із них присвячую своєму покійному сину Сергію. Ось один із них:
Я хочу радіти, я хочу сміятись,
В душі весну відчути і снів не боятись.
Я хочу побачити все,
що не бачила роки,
Хочу дітям радіти,
з онуками мати мороки.
Та серце болить і у грудях пече,
I з горла клубок ніяк не втече,
I чорного кольору зняти не в силі,
Не можу змиритися з тим,
що мій син у могилі.
I тему віршів поміняти не можу,
Й щасливою бути –
не знаю, чи зможу.
Вже багато років у душі
по-живому таврований знак.
Знаю я, що забути пора,
та забути не можу ніяк.
Поможи мені, Боже, відпусти мене, сину,
Я так більше не можу,
від душевного болю я згину.
…Та не чує синочок мій матір свою,
Видно, матір потрібна синам і в раю.…
Надрукуйте, будь ласка, мого листа, може декому наші стосунки і наше життя допоможуть налагодити і свої стосунки, стосунки невісток і свекрух після смерті синів, бо наш випадок непоодинокий, сини наші мруть у даний час більше, ніж старі люди, таке вже життя…».
З повагою,
їхня мама Наталія Федорівна САМАРУХА, с. Марасівка
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
