Середа, 15 лютого 2006 p.

"ХОЧУ ДИТИНУ, АЛЕ НЕ ВІРЮ МУЖИКАМ. Порадьте, що робити?"

У свої 30 я багато досягла у житті – у мене високооплачувана робота, закордонні відрядження, власна квартира... Та немає найголовнішого – сім’ї. Так, я знаю, що ви скажете, бо вже не раз це чула: що я молода, що ще все попереду, що будуть у мене і чоловік, і діти...

З кожним днем мені все менше в це віриться, бо я зневірилася у чоловіках. А сталося це ось чому.

Я завжди була впевнена, що кар’єра – понад усе. Чоловіків я до себе не підпускала. Думала: «Ось я чогось досягну, тоді відбою не буде, тоді і сімейне життя...» Але йшли роки, і я не помітила, як біля мене не залишилося жодного кавалера. Ніхто не міг стерпіти те, що жінка сильніша за нього, розумніша, більше заробляє... І я залишалася сама. Та в моєму житті все перевернулося з ніг на голову, коли зустріла його.

Здавалося, це був чоловік моєї мрії: красивий, респектабельний, ніжний. Боже, які ми хвилини проводили разом! Мені хотілося, щоб вони ніколи не закінчувалися, а тривали вічно! Я була засліплена власним щастям і не бачила більше нічого. А на горизонті якраз маячила зустріч випускників – ми покинули шкільні парти рівно 15 років тому. Тим більше, останні 10 років я на ці зустрічі не ходила, завжди було ніколи. А тут як не піти та не похизуватися, адже у мене престижна робота, найкращий мужчина, я щаслива! Олександр не зміг піти зі мною, сказав, що у нього бізнес, якісь невідкладні справи...

Я ледь впізнала її, мою однокласницю і вічну суперницю Олену. Ми завжди були конкурентками – хто найгарніша, найрозумніша, хто краще вчиться. Я думала, що маю вже втерти їй носа.

– Олено, привіт! Як ти гарно виглядаєш! Скільки років! – з посмішкою почала я.

– А ти! Боже, подивися на себе! Красуня! Заміжня? Діти є? Чи, може, з кимсь зустрічаєшся? – почала засипати вона мене питаннями. І, не дочекавшись відповідей, додала: – Нікуди не йди, я познайомлю тебе зі своїм чоловіком, він зараз підійде... А, ось і він. Це мій коханий чоловік. Олександре, знайомся.

Я була шокована, у мене відняло мову, а перед очима все попливло, коли я побачила Олександра. 5 хвилин тому я вважала його чоловіком свого життя, я хотіла дітей від нього і мріяла про щасливу сім’ю.

Не пам’ятаю, як вдалося відбути той вечір. Скажу чесно, мені тоді не хотілося жити. «Навіщо?» – думала. Я вже не зможу повірити жодному чоловіку...

Якось я прийшла в гості до знайомої сімейної пари, побачила їх синочка, взяла його на руки і... розплакалася. Зрозуміла, як сильно хочу дітей. Але не хочу, щоб вони зростали без батька, бо сама так зростала і знаю, як важко було нам з мамою. То як же бути? Час іде, може, я ніколи не зустріну чоловіка... Народжувати дитинку одній? Я не знаю, що робити, порадьте щось...»

Записала Анна КОЛЕСНІIКОВА

Головна сторінка | Архiв | Форум

---

21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com

АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк:  №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10

---

Украинская баннерная сеть

Архив
д а й д ж е с т а

since 1.08.2001

since 3.06.2004

---

286000, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 25 Тел. +380 432 53 0501, 53 1715, 53 1718

E-mail: chanel33@vinnitsa.com