"КАРАУЛ УСТАЛ..." З такими словами у січні 1918 року матрос Залізняк викотив кулемет "Максим" на сцену зали, де проходили Всеросійські установчі збори, і ... закрив збори...
...Мабуть, тому, що ті збори тільки називались установчими, а насправді нічого путнього для народу не віщували. Вчені історики стверджують, що історія рухається по спіралі і ситуації повторюються.
Я не нащадок того матроса, у мене інше коріння, і чи був він правий на той час і в тому випадку, я не знаю, тому що історія – то не математика, її перекроюють, перешивають на свої плечі і сідниці, переписують і щоразу видають оті, частіше нісенітниці, за аксіоми. Але, дивлячись на засідання нашої Верховної Ради, часом хочеться одягти оту строкату матроську «тельняшку» і хоча б полякати цих «мордепів», сказавши їм: «Народ устал». І відпустити їх додому, хоча, на відміну від отих установчих зборів, «наша» зала майже пуста. Сидить у залі із чотирьохсот п’ятдесяти «патриціїв», приблизно сто – сто п’ятдесят, мабуть, делегованих чергових, хоч зареєстровано від трьохсот до чотирьохсот. І бігають оті представники представників, і топчуть руками і ногами оті кнопки, а разом з ними і нас. Топчуть, лобіюючи свої кровні інтереси. Отже, що то є Рада? Яка вона? Якою мала б бути? Якою, мабуть, буде після виборів? Що нам робити? Можливо, у нас, як у пісні «Поворот» гурту «Машина времени»:
«... Снова поворот,
и мотор ревет.
Что он нам несет:
пропасть или взлет?
Омут или брод?
И не разберешь,
Пока не повернешь...»
Але нам потрібно розібратися саме «до повороту». Отже Верховна Рада є законодавчою гілкою влади, її законодавчий орган. Вона повинна займатись законотворенням. Наша Верховна Рада громіздка і недолуга. Велику її частину складають недоуки, на мою думку, випадкові люди. Все це звучить як крамола, але якщо буде нагальна потреба, я відповім за свої слова, назву прізвища і те, що сказав зараз, доведу на конкретних прикладах. Але, мало того, велика кількість нинішніх депутатів не є політиками. Так само вони не є юристами, економістами, навіть просто прагматично мислячими людьми. Про це свідчать останні події, коли з’ясувалось, що наших законотворців цілих п’ятнадцять років ми даремно годували і покладали на них надії. Бо ті закони, які вони понаприймали, настільки нікчемні, що суперечать один одному і зовсім не працюють. То виходить, що результатом їхньої роботи є просто тонни макулатури, пуста балаканина та проїдання народних коштів. Справжній хазяїн давно б уже не стерпів такого і вигнав би таких робітників. Але не народ вважають хазяїном у державі, а себе...
Недавно один з них у своєму виступі по телебаченню назвав народ «насєлєнієм». Отже, з їхньої точки зору ми навіть не народ, який живе, працює в цій державі і володіє цією землею. Ми просто «населяєм» те, чим володіють вони. Читаючи написане, мабуть, приходить думка: «Та чого чіплятися до тієї Ради, адже ж залишилось їй день і трошки. От якби ж було так, як у 18 році. Розпустили – і все...». Та Рада, все ж таки, конче необхідна. Бо писати закони, по яких маємо жити ми, наші діти й онуки, потрібно. Але яка ж вона має бути, та Рада? На мій погляд: по-перше, така, як у всьому світі – двопалатна. Одна палата повинна бути законотворча – щоб аналізувати, обдумувати і писати закони. По-друге, вся Верховна Рада і особливо ця палата має бути суто професійною. До неї мають увійти юристи, економісти, соціологи і політологи. Скільки ж потрібно їх, тих законотворців? Можливо, сто, можливо сто п’ятдесят фахівців, і усе. Крапка. Вистачить. Якби ж вони тільки працювали. Працювали, підкреслюю, так, як працюємо усі ми. Виділити їм пристойну платню і, можливо, стимулювати за результатами роботи за рік чи якийсь ще термін. Це не нісенітниця. У світі багато прикладів такої влади, до речі, в таких країнах, де рівень життя в сто разів вищий, ніж у нас. По-третє, друга палата. Вона має бути представницька. Чи то, наприклад, два чоловіки від кожної області, чи два чоловіки від мільйона населення, не важливо. Але вони мають бути обов’язково від кожного регіону. Їх кандидатури, як і кандидатури законотворчої палати, мають висуватись на місцях, обговорюватись на місцях. Бо що ж виходить? Наприклад, Донецьк проголосує за «біло-блакитних», Львів за «помаранчевих», Крим за «червоних», а від Поділля не буде нікого – бо ті, за кого проголосуємо, не пройдуть. Хто тоді буде захищати інтереси нашої громади? Ніхто. Зроблять з нас експериментальну зону, будуть весь час міняти керівників, і будемо ми злидарювати. Оця представницька палата має контролювати та затверджувати всю законотворчу роботу. Скільки їх вийде? Іще 100 чоловік? На загал 200-250 працівників. Сумлінних, професійних, підконтрольних, вибраних, а не «ізбранних».
А яку ж таки Раду отримаємо ми після 26 березня? То, мабуть, будуть не оті «збори», навіть не попередня Рада. Бо збереться знов 450 непрофесіоналів, а, в певному розумінні, ще й непорядних людей, фарисеїв, непотрібних країні і народу, які, зібравшись у кілька зграй, будуть гризтись за кожну кістку. Але, коли прийдеться ту кістку забирати у «насєлєнія» – годі їм і думати про нас.
Будьте певні, коли потрібно, вони об’єднаються. Тобто, ми оберемо не Раду, а мафію з кількох кланів «самопродвінутих ізбранних». І де тому простому люду перечитати отой метровий бюлетень і вибрати правильно серед майже півсотні нічого не значущих назв. То, може, не йти на оте «голосування»? Ні, потрібно! Я піду. Піду обов’язково, бо якщо ні, то хто знає, за кого мій голос впаде в урну. Але я проголосую за свободу і європейське, цивілізоване демократичне майбутнє України, а з ним пов’язую вчорашню «помаранчеву» команду, бо й сам вистояв на Майдані. Попри їхні амбіції у них є головне, вони вже не поведуть наш народ назад. Виберіть і ви собі свою долю, своє майбутнє. Кожен має право на те, щоб потім не жалкувати.
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
