«Звертаюсь до Вас з великим проханням опублікувати мій лист у Вашій газеті. Я пенсіонерка — інвалід загального захворювання, не можу ходити та й дуже погано бачу. Хочу розповісти Вам про своє горе.
Я дуже рано залишилась сиротою, важко мені було без батьків, наймалась на всілякі роботи, аби не померти з голоду, жила на найманій квартирі, багато зазнала знущань і горя, але трапився мені чоловік, набагато старший за мене, я вийшла за нього заміж і жила з ним у його будинку. Будинок знесли, а нам дали квартиру.
Згодом чоловік помер, я залишилась одна із своїм горем, не знаходила собі місця, думала, що теж помру - не було сили, світ став немилий. Якось сиділа під під’їздом на лавочці, убита своїм горем, і там була моя сусідка Марія Павлівна. Запропонувала їй, щоб вона доглядала мене, а за це я зроблю їй заповіт на свою квартиру, як догляне, то після моєї смерті квартира моя залишиться їй. Марія сказала, що подумає, а через кілька днів сказала, що згодна з моєю пропозицією. Взяла у мене документи і сказала, що зробить все сама, а тоді завезе мене на таксі до нотаріуса (я каліка, не можу далеко йти), щоб я підписала заповіт.
Коли приїхали до нотаріуса, Марія Павлівна залишила мене на коридорі, а сама зайшла до кабінету, через хвилин 30-40 покликала мене. Коли я зайшла, то нотаріус тримала в руках якісь папери і запитала мене: «І що ви хочете робити?» Я відповіла — заповіт, на що вона сказала, мовляв, то розпишіться отут, що я і зробила. Ніхто мені не пояснив, що я підписую, і не читали, сама я не читала, бо неосвічена і дуже погано бачу. Десь протягом року вони ще до мене ходили, поки робили свої «чорні справи», а як зробили все, то й забули за мене. Я все думала, що зайняті дуже, надіялась, що все ж таки приїдуть.
А якось у мене був потоп у ванній, я не могла сама з цим впоратись, зателефонувала, прийшов зять Марії Павлівни, вибрав воду, а я кажу йому: «Чого ж ви до мене не заходите, я ж зробила заповіт, помагайте мені, я ж сама не можу», - на що він мені відповів: «А Ви вже тут не хазяйка, ми викупили Вашу квартиру у держави». Я остовпіла, піднявся тиск, думала, не переживу такого, як так можна? Я ж повірила зовсім чужим людям, а вони так підло вчинили зі мною.
Прийшовши до тями, написала заяву в міліцію, а тепер подала заяву в суд і вірю, що справедливість переможе. Чому «отакі» обдурюють таких нещасних, як я, де їх совість?»
Галина ПЕТРЕНКО
(З етичних міркувань прізвище змінено. Адреса знаходиться у редакції)
Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =
